Загальнодержавного розголосу наробило гучне розслідування Bihus.Info про розкрадання в оборонній сфері країни. У розслідуванні колег, зокрема йдеться про існування багаторічної схеми вимивання сотень мільйонів гривень із українського оборонного комплексу.
«Найвищі чиновники оборонної сфери отримували відкати з поставок контрабандних деталей для військової техніки, переплачуючи за них у три-чотири рази», – констатують автори розслідування, яке, до слова, тривало не мало — не багато — два роки.
Бекграунд цієї резонансної історії. Отож, за інформацією журналістів, до цієї ганебної схеми причетні член РНБО (близький друг чинного президента) Олег Гладковський та його 22-річний син Ігор. Одним із організаторів схеми називають гендиректора державного «Укроборонпрому» Павла Букіна.
Керівництво Національного антикорупційного бюро (НАБУ) гранично оперативно відреагувало на гучний скандал і публічно пообіцяло, що його детективи проаналізують інформацію про факти корупції в оборонній сфері та нададуть їй належну оцінку.
Не стали відмовчуватися і в «Укроборонпромі». У відомстві вже заявили, що журналісти «здійснили маніпулятивний виклад окремих розрізнених даних» і не вказали джерел отримання інформації.
Безпосередньо головний “герой” розслідування – Олег Гладковський попросив тимчасово призупинити його повноваження першого заступника секретаря РНБО (президент Порошенко вже задовольнив це прохання). А його син Ігор Гладковський пообіцяв подати на журналістів до суду – «за поширення неправдивої інформації».
Водночас кандидат у президенти й лідер парламентської фракції «Батьківщина» у парламенті Юлія Тимошенко заявила про намір розпочати через скандал процедуру імпічменту президента Порошенка. За її словами, викладені у матеріалах розслідування дії представників оточення глави держави підпадають під статтю 110 Карного кодексу України «державна зрада».
Також пані Тимошенко заявила, що розпочинає збір підписів депутатів під проектом постанови ВР про створення тимчасової слідчої комісії (ТСК) для розслідування «корупції президента на постачанні всього необхідного для нашої армії».
Автори гучного розслідування стверджують, що у 2015 році Ігор Гладковський налагодив постачання контрабандних деталей через так звані фірми-прокладки і це питання він нібито узгодив на найвищому рівні – завдяки своєму батькові-високопосадовцю. Лише одна така контора – ТОВ «Оптимумспецдеталь» – за кілька років отримала від державних бронетанкових заводів близько 100 мільйонів гривень – за військові запчастини.
Проте насправді, як стверджують журналісти-розслідувачі, військові деталі ця фірма ніколи не виробляла: вона купувала їх у посередників, ті – у інших посередників. Ланцюжок нібито закінчувався фіктивними фірмами, які так само нічого не виробляли.
Запчастини, які постачала «Оптимумспецдеталь», мовиться в розслідуванні, мали контрабандне походження – в Україну вони потрапляли з території Росії. Все це, звертають увагу журналісти, відбувалося на фоні пафосних заяв найвищого керівництва держави про «імпортозаміщення» і відмову від поставок з РФ.
Оригінально на розслідування відреагував один з кандидатів в президенти Володимир Зеленський. «Добрий ранок. Він був добрий, поки я не подивився розслідування про розкрадання коштів «Укроборонпрому». Немає слів. Тобто контрабандні запчастини з Росії можна, цукерки можна, а Maruv на Євробаченні – не можна», – сказав він у спеціальному відеозверненні,оприлюдненому в Facebook.
Дехто з політологів називає розслідування передвиборчим «зливом». Розслідування – анонімне джерело з одноразової пошти. Жодної печатки і жодного документа, – аргументують критики гучного розслідування.
На думку експертів, розслідування про масштабні розкрадання в армії не тільки серйозно вдарило по позиціям чинного гаранта Конституції, а й продемонструвало відсутність креативних ідей в команді його головної опонентки- Юлії Тимошенко. Дещо згодом, пояснимо, чому саме.
Тепер вельми цікавий і показовий нюанс: представник президента у парламенті, дружина генпрокурора Ірина Луценко з трибуни Верховної Ради заявила про відсутність доказів в “оборон-гейті”. Якщо вже викладенні в сюжеті факти не є доказовими, про що тоді взагалі говорити…
Своєю чергою, один з піар-радників пана Порошенка (до речі, колишній соратник Тимошенко) політтехнолог Олег Медведєв через цей скандал скликав екстрений брифінг, на якому назвав дані розслідувачів «стовідсотковою передвиборчою технологією».
Сам журналіст Денис Бігус заявляє, що справи по розкраданню в армії давно розслідуються правоохоронними органами. «Більш того, те, що ми оприлюднили – їм добре відомо (а може ними і злито) і при цьому Гладковський все одно сидів в РНБО весь цей час», – сказав журналіст, який раніше розповідав про те, що деталі листування він отримав з почти- «одноденки », які потім підтвердилися в ході розслідування.
Так звані порохоботи активно поширюють меседжі про всюдисущу “руку Кремля” і про те, яким чином листування між учасниками схеми опинилося в журналістів.
Втім, повернімося до Юлії Тимошенко, яка зробила гучну заяву про початок процедури імпічменту через розкрадання в армії.
Вийшло ефектно, але навряд чи ефективно. На переконання експертів, подібний крок лідера «Батьківщини» – холостий постріл. Справа в тому, що на сьогодні закону про імпічмент президента в Україні не існує в природі. Тому єдину відповідальність, яку теоретично може понести Петро Порошенко і його оточення на даному етапі – це політична відповідальність, а саме, падіння рейтингів, втрата підтримки і як “вишенька на торт” – програш на виборах.
Зауважимо, що ще чотири роки тому Петро Порошенко і його команда зробили все можливе і неможливе, щоб парламент не прийняв закон про спеціальні слідчі комісії і закон про президента, яким би чітко від “а” до “я” регламентувалася процедура імпічменту. Але навіть якщо б такий спецзакон існував, процедура імпічменту, обумовлена Конституцією надто громіздка і навряд чи може бути закінчена “тут і зараз”. Розкладемо все по поличкам.
Згідно ст. 111 Основного закону, імпічмент – це особлива процедура притягнення до відповідальності президента України, яка включає юридичну кримінальну і конституційну відповідальність і реалізується шляхом засудження глави держави, дострокового припинення його повноважень і звільнення з посади. Підставою для імпічменту є державна зрада або будь-який інший злочин, що підпадає під дію Кримінального кодексу. Яким чином це має виглядати в реальності:
Дія перша. Верховна Рада шляхом відповідного голосування (мінімум — 150 голосів) створює спеціальну тимчасову слідчу комісію (ТСК), висновки і пропозиції якої розглядаються на засіданні парламенту.
Дія друга. При наявності відповідних підстав депутатський корпус ВР ухвалює рішення про звинувачення президента, для чого необхідно не менше 300 голосів “за”.
Дія третя. Конституційний суд (КСУ) виносить висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент.
Дія четверта. Верховний суд України підтверджує наявність (або відсутність) ознак державної зради або іншого злочину в діях глави держави.
Дія п’ята. Верховна Рада приймає рішення про усунення президента з посади, для чого необхідно вже 337 голосів. Якщо в будівлі під скляним куполом на Грушевського віднайдеться необхідна кількість голосів і президент буде достроково усунений з займаної посади, виконання обов’язків гаранта Конституції автоматично покладається на спікера Верховної Ради.
Тобто, як бачимо, процедура доволі тривала і потрібно бути неабияким романтиком, аби повірити в те, що “піти” пана Порошенка з займаної посади до строкових виборів 31 березня реально. А який тоді сенс ініціювати імпічмент, якщо існує висока вірогідність, що після грядущих виборів Петро Олексійович пролетить над президентським кріслом як фанера над столицею однієї з європейських країн? Питання риторичне…
Варто зауважити, що для Юлії Тимошенко імпічмент – така собі ідея Фікс. Єдиним президентом, кого вона не встигла «піти» з високої посади, виявився Леонід Кравчук. Всі решта – потрапляли під «імпічмент» Юлії Володимирівни. У 2002 році, акурат після парламентських виборів пані Тимошенко ініціювала дострокове звільнення Леоніда Кучми, у 2008 році вимагала імпічменту Віктора Ющенка, а через два роки — президента-втікача Януковича. Результат був завжди один — нульовий.
Втім, заради об’єктивності варто відзначити, що всі «об’єкти» Юлії Тимошенко в стислі терміни скочувалися на політичний маргінес: Кучма закінчив своє президентство першим Майданом, Ющенко пішов на політичну пенсію, зайнявши лише п’яте місце на президентських виборах-2010, а Янукович взагалі втік з країни.
