Навіть якщо президентські вибори не завершаться одним туром, і результатів виборів доведеться чекати до травня, однією з перших справ, за яку обіцяють взятися нинішні кандидати – зниження тарифів на газ для населення.
Наскільки реальними є такі обіцянки?
Борги
При тому, що проблема є вкрай заполітизованою, є й конкретні цифри, що свідчать про її масштаби і нагальність.
Борги населення за газ, тепло і гарячу водустаном на січень 2019
- зростання боргів у січні 2019 року –7 млрд грн
- 29,1 млрд грнборги за газ
- 20 млрд грнборги за опалення та гарячу воду
За даними Державної служби статистики, у січні українці спожили комунальних послуг на 21 млрд грн, а сплатили лише 15 млрд грн – близько 70%. Рівень розрахунків за опалення і гарячу воду ще гірший – в середньому по Україні лише 61,5%.
При цьому, заборгованість з оплати комуналки (без урахування електрики) зросла до 62 млрд грн, із яких половина – це борги за газ.
На другому місці – близько 20 млрд грн – борги за опалення і гарячу воду, вартість яких також залежить від ціни газу.
Лише за січень заборгованість зросла на 7 млрд грн, і це при тому, що близько половини домогосподарств отримують субсидії.
Завершення виборів збігається у часі із завершенням опалювального сезону, коли ці борги обчислюватимуться десятками мільярдів гривень. І новообраному президенту доведеться вирішувати проблему, хоча напряму це не стосується його повноважень.
Зниження у 2 і 4 рази – це можливо?
Чи не єдиним кандидатом, який визнає, що тарифи не будуть знижуватися, є чинний президент Петро Порошенко.
Він пояснює, що підвищення тарифів до ринкового рівня було вимушеним кроком за умови великих виплат за зовнішнім боргом, адже це є давньою обіцянкою Києва перед міжнародними кредиторами. Говорячи про це, президент вживав відомі французькі вирази:
“Меморандум з МВФ підписали 31 жовтня 2008 року… Хто на той час був прем’єр-міністром, я називати не буду. Французькою це звучить так: “Шерше ля фам”. Але хто б там не був, подібні зобов’язання носять не персональний, а міжнародно-правовий характер. Хоча брали одні, а виконувати мають інші. Селяві”.
Натомість більшість кандидатів обіцяють у той чи інший спосіб зменшити тарифи.
У двох кандидатів обіцянки є досить конкретними. Вони навіть пояснюють, як це збираються робити.
Юлія Тимошенко обіцяє, що “у перший місяць роботи нового президента будуть зменшені ціни на газ у 2 рази”.
У своїх агітаційних матеріалах для виборців вона також нагадує, що це потягне донизу і тарифи на тепло та гарячу воду.
За розрахунками Юлії Тимошенко, населенню, яке споживає 15,8 млрд кубів газу, можна продавати газ внутрішнього видобутку від державних підприємств – 16,4 млрд кубів.
Вона також твердить, що вартість українського газу із урахуванням витрат на видобуток, транспортування, податки і 30% прибутку не повинна перевищувати 3,5 грн за кубометр.
Що ж до вимог міжнародних кредиторів, то з ними, вважає лідерка “Батьківщини”, можна домовитися, якщо підібрати правильні аргументи.
Ще далі пішов Сергій Каплін, який обіцяє знизити ціни на газ у 4 рази. Його план дій такий: “З тарифу на газ треба прибрати аномальні податки на повітря!”
Зокрема, кандидат у президенти пропонує прибрати із тарифів на газ для населення ПДВ і ренту, а також “прокладку “Нафтогаз”, яка заробляє на цих націнках мільярди”, а керівники компанії “виписують собі мільйонні зарплати і премії”.
2500 грн чи 250 доларів?
Усі кандидати на посаду президента, які декларують наміри знизити тарифи на газ, пропонують замінити прив’язку до імпортного паритету, за яким паливо купує промисловість, прив’язкою до видобутку українського газу. Проте і тут оцінки різняться в рази.
Ще один кандидат у президенти і колишній голова “Нафтогазу” та екс-міністр енергетики Юрій Бойко твердить, що собівартість видобутку газу в Україні нині становить близько 100 доларів за тисячу кубів.
Голова “Нафтогазу” Андрій Коболєв, який може втратити свою посаду до завершення президентських виборів, називає набагато більшу цифру – він твердить, що собівартість тисячі кубів газу становить близько 250 доларів.
Олег Прохоренко, екс-голова “Укргазвидобування”, який нещодавно звільнився, казав, що достеменно сказати, якою є вартість газу неможливо, бо видобуток передбачає тривалі інвестиції.
“Якщо ми говоримо про вартість повного циклу — від початку буріння і видобутку до закриття свердловини, то в залежності від складності видобутку вартість може варіюватися від 180 до 250 доларів за тисячу кубометрів”, — говорив голова “Укргазвидобування” в інтерв’ю “Економічній правді” до свого нещодавнього звільнення. І попереджав, що кандидати у президенти маніпулюють із цифрами.
Дешевший газ – це можливо, але…
“У нас це вже було – газ внутрішнього видобутку для потреб населення. Він передавався (населенню) фактично за собівартістю, власний видобуток зменшувався, нарощувався дорогий імпорт, коли Україна платила “Газпрому” від 12 до 14 млрд доларів на рік”, – нагадує президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар.
Він також наголошує: “Різниця у цінах для населення і промисловості була простором для газових махінацій, бо завжди є спокуса перевести дешевий газ для населення у дорогий газ для промислових споживачів”.
Водночас, зауважує Михайло Гончар, якби Україна повністю забезпечувала себе газом внутрішнього видобутку, “можна було б розглядати варіант зниження тарифі на газ, чи, радше, ми могли б позбутися прив’язки до імпортної ціни на газ”.
Поки цього немає, поверненя до практики “українцям – газ українського видобутку” знову призведе до зловживань.
Крім того, не варто забувати і про десятки мільярдів боргів, що їх Київ має сплатити цього та наступного року.
“Ситуація, в яку потрапила Україна, зокрема, і завдяки періоду прем’єрства Юлії Тимошенко, пов’язана із відносинами з МВФ, підписаним Меморандумом, де мова йде не про зниження ціни на газ, а про підвищення ціни на газ”, – нагадує Михайло Гончар. Він припускає, що на піку боргових виплат криза у відносинах з МВФ дійсно може мати серйозні наслідки:”І тоді дешевший газ не здаватиметься таким безумовним благом на тлі долара по 40 гривень”.
На думку Михайла Гончара, набагато більш ефективно було б звернути не на самі ціни на газ, а на те, як використовуються отримані грошові ресурси від високих цін на газ. Нині вони ідуть “на проїдання” – тобто, на виплату десятків мільярдів гривень субсидій, а могли б іти і в енергоефективність, і у державні резервні фонди.
Водночас директор енергетичних програм Центру світової політики і міжнародних відносин НАН України Валентин Землянський вважає, що тарифи на газ “удвічі точно можна знизити, але точну цифру назвати важко”.
“Якщо ми говоримо, що якусь частину ми все ще імпортуємо, і не хочемо заганяти у збитки “Нафтогаз” чи “Укргазвидобування”, то треба буде цю цифру корегувати. Але знову ж таки, це не питання збільшення в рази, – ціна може збільшитися на 15-20%”.
Що стосується МВФ, то, каже Валентин Землянський, це вже питання дипломатії і фаховості економістів, які будуть працювати у команді наступного президента, щоб довести фонду та іншим кредиторам, що перекрити витрати від зниження ціни на газ для населення з інших джерел цілком можливо.
“Навіть за рахунок зниження витрат на субсидії ви вже покращите макрофінансові показники, коли вам не потрібно буде виплачувати людям субсидії на два мільярди доларів на рік, як це зараз відбувається”.
Юридична база готова?
Тим часом Окружний адміністративний суд Києва визнав протиправною та нечинною урядову постанову від квітня 2016 року, яка дала початок приведенню тарифів до єдиного ринкового рівня. Рішення суддів ґрунтується на порушенні процедури під час ухвалення рішення.
Саме після ухвалення цієї постанови відбулося перше значне підвищення тарифів на газ для населення і наближення цих тарифів до імпортного паритету.
До суду понад два роки тому зверталася Юлія Тимошенко. Вона твердить, що рішення суду означає, що й усі наступні урядові постанови, які визначали підвищення тарифів на газ, є також незаконними, зокрема, і остання, що була ухвалена у жовтні минулого року.
Тоді уряд вирішив підвищити ціни на газ для населення і ТКЕ до понад 8600 грн за тисячу кубів, а також передбачив і подальше підвищення – на 15% у травні і ще на 25% – у грудні 2019 року.
Втім, ухвалюючи відповідну постанову у жовтні 2018, уряд автоматично скасував і дію попередніх. Тож формально урядова постанова втратила чинність ще до рішення суду. Але попри це, уряд все одно збирається оскаржити судове рішення і довести законність підвищення тарифів на газ.
