Дослідниця з університету Ньюкасла знайшла останню відому людину, яку привезли у США на кораблі работоргівців у 1860 році, пише ВВС Україна.
Работоргівці викрали Саллі Сміт із Західної Африки й привезли до США. До 1937 року жінка жила у штаті Алабама, залишаючись на тій самій плантації, де вона була рабинею.
Ганна Дуркін зробила своє відкриття, досліджуючи архівні документи та записи перепису.
До цього останньою відомою жертвою работоргівців вважався колишній раб, який помер у 1935 році.
Доктор Дуркін каже, що її “шокує” близькість цієї історії до сучасності.
Викрадена у 12
Жінка, яку пізніше у США назвали Саллі Сміт, спочатку мала ім’я Редоші. Работоргівці викрали її у 1860 році з села, яке тепер є частиною Беніну.
Пані Дуркін вважає, що дівчинці було 12 років, коли її перевезли на одному з останніх кораблів із рабами, який потрапив до США. Разом із Редоші на борту було понад 100 чоловіків, жінок і дітей.
Дівчинку купив банкір з Алабами – власник плантації, який і дав їй прізвище Сміт.
Попри те, що рабство скасували через п’ять років після прибуття Редоші до США, вона продовжувала працювати у тому ж господарстві разом із чоловіком, якого також викрали із Західної Африки та їхньою донькою.
Дослідники стверджують, що вона залишалася на тій же плантації понад 70 років після закінчення рабства — і є останнім відомим представником покоління, яке насильно привезли з Африки.
Загублені голоси
Пані Дуркін каже, що деякі деталі історії Редоші стали відомими у 20-му столітті, коли історики та борці за громадянські права почали записувати досвід людей, привезених работоргівцями з Африки.
Зібравши частини історії й зіставивши її з переписом і публічними записами, доктор Дуркін виявила, що Редоші жила у місті Селма, штат Алабама, до її смерті, у віці 89 або 90 років.
Були раби, які жили й пізніше, проте лише ті, хто народився в рабстві, але жоден з тих, кого викрали з Африки.
Відповідно до того, що Редоші розповіла історикам на початку 20-го століття, вона мирно жила у своєму селі, доки на нього не напали члени іншого племені. Вони захопили дівчинку і привезли до работорговців.
Вона зіткнулася з “побоями”, “покараннями батогом” і “вбивствами”, але, як стверджує пані Дуркін, у поведінці жінки можна помітити проблиски опору, адже вона передала деякі слова своєї рідної мови донці й зберегла свою африканську культуру й ідентичність.
“Це тільки один голос, але він дає нам відчуття голосів усіх тих, хто інакше був би забутий”, – говорить пані Дуркін.
