Звістка про бажання піти у відставку генпрокурора Луценка, яка гойднулаполітикум на початку цього місяця, продемонструвала, з одного боку, спробу отримати політичні вигоди з такого демаршу, а здругого – безальтернативність на посаді в нинішній ситуації самого Луценка
Вже у перший же день його заява дала привід для численних коментарів і версій від політиків та експертів. Та жоден з них, навіть цілком лояльних до влади, не висловив віри у реальність такої відставки.
З перебігом часу є можливість інтегрувати основні мотиви, які на думку більшості політологів підштовхнули керівника Генпрокуратури до цієї «політичної вистави».
Нагадаємо, що 6 листопада, виступаючи у Раді зі звітом про розслідування справи Катерини Гандзюк, Луценко заявив, що збирається подати Президентові заяву про свою відставку та просить Раду проголосувати за його звільнення, підкресливши, що «за владу ніхто не чіпляється”.
Своє рішення він пов’язав із тим, що «не може допустити двовладдя в країні, коли правоохоронну систему знищують без доказів навіть за розкриті злочини».
«Як голова правоохоронної системи сьогодні подам заяву. А вам вирішувати: може, Мустафа Найєм керуватиме слідством і встановлюватиме з екрану телевізора винних чи правоохоронні органи, які несуть за це кримінальну відповідальність» , – задекларував очільник ГПУ.
При цьому генпрокурор обурився появою у ЗМІ однієї з версій злочину, яка потрапила в пресу стараннями тих, хто, за його словами, “хоче всіляко опорочити владу, а не допомогти результату слідства”.
Крім обурення щодо витоку інформації, Луценко розкритикував ідею депутатів створити у Раді Тимчасову слідчу комісію (ТСК) для розслідування вбивства Гандзюк і нападів на інших громадських активістів. Організаторам ТСК, на його думку, був потрібен не результат, а піар.
Незважаючи на емоційний виступ генпрокурора , депутати все ж проголосували за створення слідчої комісії, та він одразу ж попередив, що комісія не отримає доступ до документів розслідування, оскільки вся інформація у цьому незавершеному слідстві засекречена.
Віце-спікер Ірина Геращенко (БПП) відразу ж після заяви Луценко повідомила, що провладна коаліція не підтримає відставку генерального прокурора, але закликала поставити це питання на голосування, щоб побачити, що «коаліція не дає на це голоси».
До речі на цей момент у ході засідання звернули увагу і дехто з політиків , висловивши «здивування» такою упевненістю Геращенко, враховуючи, що часу на консультації у коаліції після заяви Луценка не було.
Штучність голосування, з очікувано мізерною кількістю голосів, відзначив і нардеп від «Свободи» Юрій Левченко, вказавши, що «нинішнє голосування за відставку Луценка було всього-на-всього рейтинговим, тобто воно нічого не означає. Луценко повинен подати заяву Президентові, тоді Президент скерує її до ВРУ, й аж після того нардепи зможуть підтримати чи не підтримати документ».
– Натомість це рейтингове голосування з 38-ма голосами, вочевидь, було навмисно зорганізоване, щоб забалакати обіцянку Луценка, мовляв, от дивіться, депутати не хочуть підтримувати, то навіщо взагалі це розглядати,- підкреслив свободівець.
Цілком очевидно, що демарш генпрокурора не став сюрпризом і для президентської команди та, як запевняють поінформовані експерти, не був спонтанним.
Отже більшість з критично налаштованих коментаторів зійшлись на думці, що заява Луценка була далекою від щирості і могла переслідувати одразу декілька цілей.
Можливі версії також характеризують перебіг політичних процесів , що впливають на тактику і стратегію команди Порошенка за декілька місяців до президентських виборів.
Відволікання уваги
Зважаючи на заяву 74 громадських організацій, які по смерті Катерини Гандзюк зажадали звільнення очільників силових відомств, та інформацію у ЗМІ про можливу причетність до вбивства активістки помічника народного депутата від БПП Миколи Паламарчука Ігоря Павловського, крок Луценка можна розцінювати як спробу відвернути можливий удар від президентської партії.
У разі підтвердження ця версія смерті Гандзюк могла б завдати нищівної шкоди репутації оточення Порошенка і самого гаранта, забивши вагомий цвях в домовину електоральних надій президента.
– Це спроба загасити пожежу у владі на тлі поганої роботи правоохоронних органів у ситуації зі смертю активістки Катерини Гандзюк. І щоб відвести хвилю громадського обурення від нинішньої влади, – вважає політолог Олексій Якубін.
При цьому Луценко спромігся ще й кинути тінь на групу депутатів – активістів, звинувативши їх у безвідповідальності та популізмі, та натякнувши на опосередковане сприяння країні – агресору.
Крок на випередження
Знаючи про настрої в суспільстві та депутатському корпусі, і враховуючи, що відставки генпрокурора та міністра внутрішніх справ вимагали багато політиків і громадських діячів, генпрокурор вирішив відвести від себе удар гучними заявами про свою відмову від посади та «піар на крові» групи депутатів , чудово усвідомлюючи, що в сесійному залі не набереться достатньої кількості голосів. А якби й сталося таке «диво», президент нізащо не здав би такого потрібного перед виборами бійця.
При цьому Луценку вдалося ще й засвідчити відсутність певної кількості голосів за його відставку в парламенті і отже отримати певну перевагу перед Аваковим.
Спроба відмежування
Немало політологів транслюють також і думку про те, що таким чином Луценко пробує продемонструвати певну дистанцію із занадто токсичним президентським оточенням.
За словами політексперта Тараса Загороднього, Луценко не хоче бути замішаним у справі вбивства Гандзюк і досить грамотно розуміє провальну ситуацію теперішньої влади, тому хоче від неї відсторонитися на якийсь час, а потім подивитися, хто перемагає на президентських виборах… Тому в цьому випадку він хоче позбутися негативу, щоб втриматися на плаву та за якийсь час знову влитися в політичне життя.
Можливість бажання дистанціюватися від команди президента перед виборами, припускає і політолог Андрій Золотарьов.
«Це політичний маневр, я б так сказав. Це <…> швидше прагнення Луценко нейтралізувати той тиск, який, судячи з усього, наростає з боку президентського оточення », – заявив він.
Золотарьов вважає, що президент буде використовувати всі засоби зі свого арсеналу, в тому числі і силові ресурси, для того щоб нейтралізувати своїх конкурентів, і перш за все Юлію Тимошенко, на майбутніх президентських виборах.
– Луценко ж, який володіє великим політичним досвідом, не хоче виступати в ролі «політичного кілера». Через це прокурор і хоче усунутися, – сказав експерт.
Та якби й так, то «усунутися» генпрокурору в нинішній ситуації не дасть, в першу чергу, його ж команда, що підкреслив керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.
“В цілому для влади не дуже вигідно позбутися лояльного генерального прокурора, оскільки треба розуміти, що навряд чи зараз Юрію Віталійовичу знайдуть заміну – кандидатуру, яка буде лояльною або не менше лояльною до голови держави, ніж Луценко. Зрозуміло, що для влади це абсолютно невигідно. “, – акцентував експерт.
Приціл на майбутнє
Ситуація з відставкою в короткостроковій перспективі швидше за все не матиме жодних наслідків, а от політичні дивіденди на майбутнє генпрокурор може отримати.
Адже, судячи з його неодноразових заяв про наміри залишити посаду після президентських виборів в незалежності від їх результату, вихід Луценка з ГПУ – справа часу. Після цього він планував повернутися у велику політику і брати участь у парламентських виборах. Припускаючи, що до парламентської компанії створить спільну політичну силу з мером Києва Віталієм Кличком.
Відомий експерт і політичний діяч Олег Соскін не виключає навіть, що Луценко може зібратися і на президентські вибори.
– Для нього це — найкращий варіант, бо тоді на півроку він зможе забезпечити собі недоторканність. Грошей йому вистачає, тому зможе збити під себе якусь політичну силу, а після президентської кампанії сторгуватися з кимось із політиків і зайти до ВРУ,- припустив експерт.
Але ймовірність варіанту «самостійного походу» на президентські вибори, все ж занадто сумнівна. Бо в такому випадку Юрій Віталійович зачепив би електоральне поле Порошенка, що, звісно, неприпустимо.
– З БПП йому немає сенсу пов’язувати своє політичне майбутнє, так як президентський блок зараз занадто токсичний і його рейтинг падає. Луценко, наприклад, може реанімувати партію УДАР, яка зараз знаходиться в тіні і не має великого негативного іміджу. У цьому випадку він менше буде асоціюватися з БПП, що дає йому непогані електоральні можливості, – вважає політолог Олексій Якубін.
Підсумовуючи, можна сказати, що до президентських виборів Юрію Луценку на посаді генпрокурора майже ніщо не загрожує.
Генпрокурор влаштовує, хоча й з різних причин, але більшість фракцій парламенту. Одних – у якості «свого» генпрокурора, інших – у вигляді зручної мішені для критики президентської команди. У всякому разі, очевидно, що навіть невдоволені його діяльністю на цій посаді розуміють, що наразі в Раді не вдасться набрати голосів за його відставку.
До того ж, за свідченням політологів, сьогодні в парламенті настільки став гострим дефіцит взаємної довіри, що жодна з можливих кандидатур його наступника не буде схвалена.
– На сьогодні немає ні найменшого шансу, що коаліція зможе узгодити кандидатуру наступника Луценка в разі його відставки. Банально немає голосів “за”. Патова ситуація, – вважає політолог Руслан Бортник.
Декларативна заява про звільнення, на думку політолога Вадима Карасьова, стала вигідною насамперед самому Юрію Луценку:
– Він вибрав дуже вдалий момент для виходу у відставку і повернення у велику політичну гру. Тому що він показує свою «проєвропейськість» – керівник, який допустив прокол, визнає свою помилку в справі громадянської активістки Гандзюк і готовий понести відповідальність за це. Тим більше, що інші силовики не мають наміру з-за цього піти. Це майстерно розіграний привід, щоб піти з ГПУ і піти, можливо, на президентські, а вже точно – на парламентські вибори 2019 року, – підкреслив Карасьов.
Отже частина експертів вважає, що політичний піар з відставкою виявився цілком успішним для самого Луценка.
Інші віднеслися до цього «шоу» цілком скептично. Але кожна із версій нещодавнього парламентського дійства в тій, чи іншій мірі близькі до істини. Щоб зрозуміти, наскільки, чекати, вже можливо, недовго.
Електоральний бум – не за горами
Зокрема політолог Тарас Березовець, в коментарі виданню «Сегодня», вказав: “Думаю, що будь-яка людина на посаді генпрокурора в принципі не має права керуватися емоційними міркуваннями. Луценко в нинішньому стані – точно не під впливом емоцій ухвалює це рішення. Думаю, що це усвідомлений крок, пов’язаний з тим, що сьогодні почалася виборча кампанія, і тому прокуратура сьогодні не може спокійно здійснювати свою діяльність, щоб не бути звинуваченою політиками в різного роду політичних тисках…».
