П’ятниця, 29 Березня, 2024
АвторськеАналітикаПолітика

Президентський марафон: учасники, порушники, виборці — хто вони?

Національна поліція України станом на  понеділок зареєструвала 266 заяв про порушення виборчого законодавства і відкрила вісім кримінальних проваджень, заявив глава правоохоронного відомства Сергій Князєв під час підсумкової річної колегії МВС України. Він наголосив, що найбільше таких порушень зафіксовано в Києві, у Закарпатській, Дніпропетровській, Полтавській, Одеській, Запорізькій та Миколаївській областях.

«Прошу забезпечити якісне документування всіх обставин скоєних злочинів для завершення досудового розслідування, направлення матеріалів до суду і притягнення винних до відповідальності», – зазначив глава Нацполіції, звертаючись до присутніх на колегії підлеглих.

Тим часом у Центральній виборчій комісії звітують: на даний момент посвідчення претендентів у президенти видано 20 особам, а з заявами, де йдеться про бажання поборотися за крісло глави держави до ЦВК, звернулося 38 потенційних кандидатів.

Наразі політичні сили найрізноманітнішого ідеологічного ґатунку проводять з’їзди, по завершенню яких висувають свого кандидата, який претендує стати господарем ключів від головного кабінету на Банковій . В Комітеті виборців України прогнозують, що цьогоріч претендентів на головний пост в країні може бути більше сорока. Це — своєрідний кандидатський рекорд.

Чимало кандидатів чітко усвідомлюють, що їм по факту виборів абсолютно нічого не світить, але, тим не менше, платять внесок 2,5 млн. і реєструються в Центрвиборчкомі (ЦВК). З якою метою?

Тут їх можна поділити на певні групи. До першої відносяться ті, хто хоче банально заробити на виборах. Формула проста: кожен кандидат володіє правом мати своїх представників на виборчих дільницях. На банальному “продажі” цих самих представників непрохідні кандидати банально заробляють чималенькі суми.

До другої умовної кандидатської категорії відносяться технічні кандидати, завданням номер один яких є відтягування голосів. І, нарешті, для третьої групи важливий не результат, а безпосередньо сам процес. Мова йде про тих політиків, які балотуються в президенти з прицілом на парламентські вибори. Перебуваючи в ході президентських перегонів на гребені інформаційної хвилі, вони апріорі роблять політичну силу, яку представляють більш пізнаваною. А відтак, збільшують шанси провести “своїх” до складу Верховної Ради наступного скликання, обирати яку українці будуть вже восени. 

Попри те, що до парламентського виборчого часу “Ч” ще понад півроку, багато чинних депутатів вже повністю занурилися у бурхливу виборчу річку. Пішовши у двотижневу пленарну відпустку парламентарі забули про свої обіцянки зняти депутатську недоторканність та ухвалити новий виборчий кодекс з відкритими списками.  

Втім, про те, як далі працюватиме Рада, зрозуміло стало ще минулого тижня, коли спікеру Андрію Парубію довелося по вісім разів ставити на голосування одні й ті ж самі законопроекти, аби вони набрали необхідну кількість голосів.

Експерти констатують: хай там як, але де-юре Україна все ж парламентсько-президентська республіка, і наступний глава держави незалежно від прізвища приречений на конфлікт з Верховною Радою. 

Не варто забувати, що саме президент, згідно зі статтею 106 Конституції, вносить до Верховної Ради подання про призначення міністра оборони і міністра закордонних справ. Тому не виключено, що невдовзі після інавгурації нового президента нас чекатиме серіал під умовною назвою “Переформатування уряду”. Власне, тому краще, щоб найбільш рейтингові кандидати в президенти вже зараз назвали тих, з ким зможуть співпрацювати у виконавчій владі. Ймовірні кадрові перестановки в уряді, на думку експертів,  можуть стати причиною серйозного політичного загострення. “Добре, якщо новий президент захоче призначити лише двох “своїх” міністрів — оборони та закордонних справ. А якщо глава держави ініціюватиме повне урядове “перезавантаження”, це може спричинити глибоку політичну кризу, оскільки чимало представників чинного уряду є ставлениками Народного Фронту, який ризикує залишитися на політичному узбіччі після парламентських виборів. “Фронтовики” усіма силами будуть намагатися вберегти своїх міністрів від відставки”, -каже в коментарі “Голос-Інфо” політолог Олексій Кравченко.

До речі, про “фронтовиків”. НФ наразі — це друга за чисельністю фракційна парламентська збірна (80 нардепів). На друге лютого, – за день до того, як закінчується висування кандидатів в президенти, – запланований з’їзд НФ, на якому, як очікується, буде прийнято рішення про виборчу тактику та стратегію. Подейкують, що Арсеній Яценюк, зважаючи на вкрай низькі рейтинги балотуватися в президенти не буде. Натомість, “Народний Фронт” намагається визначитися — йти на осінні парламентські вибори самостійно чи все ж таки знайти стовідсотково “прохідних” союзників.

Деякі експерти не виключають, що новообраний президент ініціюватиме дострокові вибори до Верховної Ради з тим, аби сформувати свою стійку парламентську більшість. Чи можливо це? Цілком. Після інавгурації у президента буде можливість протягом декількох тижнів розпустити Раду. З Конституції випливає, що глава держави не має права ініціювати перевибори парламенту за півроку до закінчення терміну повноважень депутатів. Але повноваження Верховної Ради починаються не з дня її обрання, а з дня прийняття присяги народними депутатами. Нинішні народні депутати приймали присягу 27 листопада 2014 року. Тобто, якщо президента оберуть у другому турі 21 квітня то в нього залишиться час для дострокового припинення повноважень ВРУ.

Чи зважиться новий гарант Конституції на дострокове “перезавантаження” ВР — питання, але картина вимальовується наступна. Після виборів восени, депутати ще мають скласти присягу, сформувати коаліцію. Далі прийдуть тривалі новорічно-різдвяні канікули, а, значить, тільки в лютому 2020 року парламентарі розпочнуть працювати. Але для повноцінної роботи володарям мандатів потрібно ще сформувати уряд. Тобто, виходить, що до березня 2020-го Верховна Рада не зможе реально працювати.  Чи легко буде у такій владній “матриці” працювати новообраному гаранту Конституції — питання риторичне. “Людині, яка переможе на нинішніх президентських виборах — кров з носа потрібно буде створити лояльну більшість у Верховній Раді, без якої він буде як водій без керма. За свіжою соціологією, зробити це  буде вкрай складно кожному лідеру електоральних симпатій, що може призвести до серйозної політичної кризи”, – відзначає в коментарі “Голос-Інфо” керівник компанії “Політика.UA” Артем Купрій.

Отож, резюмуючи, зауважимо: політичне, а відтак і соціально-економічне затишшя акурат після березневих президентських виборів нас навряд чи очікує, оскільки поствиборчий “буревій” триватиме як мінімум до середини осені, коли до сесійної зали ВР зайдуть нові (або нові-старі) володарі депутатських мандатів.

Залишити відповідь