Днями Верховна Рада ухвалила по-справжньому історичне рішення: закріпила у Конституції зовнішньоекономічний курс на євроатлантичну інтеграцію. Частина політикуму радіє цій новині, частина ставиться скептично. Проте немає сумнівів, що це рішення ще сильніше віддаляє Україну від Росії.
Відповідний законопроект президент вніс до парламенту ще у вересні 2018 року. Пізніше комітет ВР з питань правової політики та правосуддя схвалив його, Конституційний суд визнав документ таким, що відповідає Основному закону, і в листопаді він був ухвалений у першому читанні.
Голосування за зміни до Конституції передбачають щонайменше 300 голосів депутатів, але в цьому разі їх було значно більше – 334. Суть змін в тому, що до української Конституції було добавлено пункти, що закріплюють зовнішньополітичний курс країни до Європейського союзу та НАТО.
Зокрема, частину преамбули Основного закону, яка звучала так «піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, було доповнено словами – «і підтверджуючи європейську ідентичність українського народу та невідворотність європейського та євроатлантичного курсу України.
У статті 85 п. 5, в якому йдеться про повноваження Верховної Ради, після речення «визначення основ внутрішньої та зовнішньої політики» додано «реалізації стратегічного курсу держави на здобуття повноправного членства України в Європейському союзі та Організації Північноатлантичного договору».
Стаття 102, в якій перелічено повноваження Президента, після речення доповнена реченням «президент є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноваження членства України в Європейському союзі і в Організації Північноатлантичного договору.
До переліку повноважень Кабінету міністрів, який перерахований у статті 116, додано фразу – «забезпечує реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноваження членства України в Європейському союзі і в Організації Північноатлантичного договору».
Також з Конституції вилучено абзац щодо використання чинних військових баз на території України для перебування іноземних військових формувань на умовах оренди. Свого часу цей пункт був прописаний спеціально під базування чорноморського флоту Росії на території Криму.
Ініціатива президента викликала, в основному, позитивні емоції. Адже Україна давно задекларувала курс на Європейський союз і НАТО, і навіть з психологічної точки зору важливо, аби це прагнення було закріплено у законодавстві.
За словами політолога Олександра Палія, головне, про що говорять конституційні зміни – що тепер кожному наступному гаранту доведеться виконувати Основний закон, а, значить, вести України до Європи та НАТО.
«Головний сенс – спроба закріпити незмінність зовнішньополітичного курсу. Це означає, що у реваншизму будуть серйозні юридичні перешкоди. По-друге, дуже важливою є демонстрація одностайності парламенту, як представницького органу влади в курсі на НАТО і ЄС», – зазначив експерт.
За його словами, Петру Порошенку вдалося змусити голосувати за НАТО навіть опонентів євроатлантичної інтеграції. І це додатковий аргумент для Заходу.
«Порошенку вдалося змусити голосувати за це рішення за 2 місяці перед виборами його затятих опонентів, поставити їх у таке становище, що «зіскочити» і «відпетляти» вони не змогли, під тиском думки виборців, які в Україні значною мірою дозріли до підтримки вступу до НАТО. Це, безумовно, його перемога. Але головне, що це перемога України. На Заході бачитимуть, що наш рух до НАТО – це всерйоз, і братимуть це до уваги», – резюмував Палій.
Щоправда, без критики теж не обходиться. Частина блогерів та журналістів розцінила ухвалення законопроекту як передвиборчу технологію президента. Мовляв, Томос не зумів вибухнути так, як на те розраховувала команда президента, тому потрібно щось більш вагоме, що зачіпає ширші верстви населення. За останніми даними, майже 60% українців виступають за приєднання України до Європейського союзу, 46% – за вступ до НАТО.
Серед скептичних аргументів називають і те, що, поки триває війна на Донбасі, у жодні міжнародні об’єднання нас не візьмуть – навіщо ЄС і НАТО проблемний учасник з незакінченим військовим конфліктом? Ну і, зрештою, основний аргумент противників: у Конституції прописано чимало правильних речей, проте вони не виконуються.
Те, що курс на НАТО і ЄС закріплений у Конституції, не означає, що вже завтра нам нададуть членство в Європейському союзі та Північно-атлантичному альянсі. Проте певні ознаки вказують на те, що ці події перебувають в осяжній перспективі. Так, 10 березня 2018 року НАТО надало Україні статус країни-аспіранта. Щодо до ЄС, то президент Петро Порошенко під час промови на з’їзді озвучив конкретний термін, коли Україна подасть заявку на вступ – у 2024 році. Головне, аби євроатлантичні прагнення держави не просто були прописані на папері в Основному законі, але й підкріплювалися реальними кроками – боротьбою з корупцією та наближенням до європейських стандартів в усіх сферах життя. Адже тепер ці кроки – не просто вибір влади, а конституційно закріплений обов’язок.
