Вівторок, Листопад 12, 2019
АвторськеКіноКультураСвіт

Історія Гарета Джонса, який розповів світу про Голодомор і надихнув Орвелла

Новий фільм відомої польської режисерки Агнешки Холланд “Містер Джонс”( в українському прокаті “Гарет Джонс”) розповідає про захоплюючу історію боротьби британського журналіста за правду про Голодомор.

Фільм та його герой

На початку березня 1933 року 27-річний британський журналіст Гарет Джонс поїхав до СРСР, аби взяти інтерв’ю у Сталіна.

Попри молодість, Джонс на той час була вже зробив гідну кар’єру в журналістиці та політиці. У 1930 році випускник Кембриджа за фахом німецька, французька та російська мови почав працювати як зовнішньополітичний радник колишнього британського прем’єра Девіда Ллойд Джорджа.

Потім він став працювати кореспондентом і в лютому 1933-го зробив сенсацію, ставши першим іноземним журналістом, якому вдалося взяти інтерв’ю у нового канцлера Німеччини Адольфа Гітлера.

Говорив він з майбутнім фюрером на борту найшвидшого і найпотужнішого в Німеччині літака Richtofen, яким Гітлер і Геббельс летіли з Берліна до Франкфурта.

У своєму репортажі Джонс писав, що якби Richtofen тоді зазнав аварії, історія Європи була б іншою.

Гарет Джонс у Кембриджі
Гарет Джонс у Кембриджі

Відразу після Німеччини Джонс відправився до Москви. Крім журналістського інтересу до економічних успіхів СРСР, його притягувала туди й історія родини.

До революції мати Джонса працювала гувернанткою в родині валлійського промисловця Джона Г’юза. Саме Г’юз заснував місто, яке отримало на його честь назву Юзівка.

У 30-і роки воно було відоме як Сталіно, а з 1961 року називається Донецьк. Розповіді матері міцно застигли у свідомості Гарета, і йому дуже хотілося побувати в тих місцях.

У Москві Джонс потрапляє до оточення американського журналіста Волтера Дюранті, кореспондента New York Times, відзначеного роком раніше за свої досить компліментарні щодо сталінського режиму репортажі з СРСР Пулітцерівської премії.

Розкішний, навіть розпусний – з гастрономічними та сексуальними надмірностями – спосіб життя Дюранті і його оточення неприємно вражає Джонса. Ще більше його вражає явне прагнення американця відрадити свого британського колегу від спроб розслідувати чутки про голод в Україні, які ширяться Москвою.

Користуючись злегка підробленим листом від свого колишнього шефа Ллойд Джорджа, Джонс все ж домагається дозволу поїхати в Україну.

Втікши від кулінарного достатку урядового вагона і від приставленого до нього куратора, британець відразу занурюється в жорстоку реальність.

Апельсин, який він жує в загальному вагоні, стає об’єктом жадібних поглядів, а на викинуті ним рештки апельсину накидається голодний натовп.

На вулицях лежать трупи померлих від голоду людей, а мішки з зерном безжальна продрозкладка відвозить на очах зголоднілих людей, що стоять в безнадії і розпачі.

Кров холоне від сцени, в якій, блукаючи по спорожнілих, покинутих селах Джонс опиняється в будинку, де живуть діти. Слабкими голосами вони співають пісню, що прославляє Сталіна, а потім запрошують гостя за стіл.

“Звідки їжа?”, – поглинаючи запропоновану йому юшку, запитує журналіст. “Від Колі”, – байдужим голосом відповідає старша дівчинка. Джонс визирає у двір і бачить, що в снігу лежить тіло померлого хлопчика з відрізаною ногою. Його миттєво вивертає.

Повернувшись до Британії наприкінці березня 1933 року, Джонс публікує прес-реліз, який передруковують у газетах Manchester Guardian і New York Evening Post.

Стаття Джонса
“Тут немає хліба!” Стаття Гарета Джонса про голод в Україні

“Я пройшов по селах дванадцяти колгоспів. Скрізь я чув крик: “Хліба немає! Ми вмираємо!” Крик цей лунає по всій Росії – Поволжя, Сибір, Білорусь, Північний Кавказ, Середня Азія.

Я відправився в район Чорнозем’я, тому що колись це була багатюща житниця Росії і тому що журналістів туди не пускають.

У поїзді я викинув скоринку хліба в урну. Її миттєво витягнув і жадібно з’їв селянин. Я провів ніч у селі, в якій ще недавно було двісті корів, а тепер залишилося шість. Люди їдять корм для худоби, і той у них вже закінчується.

Багато людей померли від голоду. “Ми чекаємо смерті, – кажуть вони. – Але поки у нас ще є корм для худоби. Відправляйтеся далі на південь. Там у людей не залишилося нічого. Багато будинків порожні, всі люди померли”.


Відповідь Кремля була миттєвою. В особистому листі народний комісар закордонних справ Максим Литвинов інформував Ллойд Джорджа, що Гарету Джонсу назавжди заборонили в’їзд в Радянський Союз.

Попри заборону, радянську тему Джонс не залишив. Він активно критикував сталінський режим і звинувачував вождя в причетності до вбивства Кірова.

Фотографія Гарета Джонса, опублікована в газеті Illustrated London News 24 серпня 1935 року, через 12 днів після загибелі журналіста
Фотографія Гарета Джонса, опублікована в газеті Illustrated London News 24 серпня 1935 року, через 12 днів після загибелі журналіста

У серпні 1935 року під час подорожі Внутрішньою Монголією Джонса та його супутника, німецького журналіста, захопили місцеві бандити.

Колегу відпустили через два дні, а Джонса застрелили. “Містер Джонс знав надто багато” – з сумом написав в некролозі на загибель свого колишнього співробітника експрем’єр Британії Ллойд Джордж.

Проте широко поширена версія про те, що його смерть стала помстою НКВС, документального підтвердження не отримала.

Волтер Дюранті – “корисний ідіот” або прислужник сталінського режиму

Ключовою в історії самого Гарета Джонса і в новому фільмі про нього постає особистість Волтера Дюранті.

Саме він – фігура в західному світі відома і авторитетна – був обраний Кремлем як рупор для спростування тверджень Джонса про голод в Україні.

Волтер Дюранті
Ідейне протистояння з американським журналістом Волтером Дюранті – головна інтрига фільму “Гарет Джонс”

Буквально за кілька днів після критичного виступу газет Manchester Guardian та New York Evening Post американська New York Times публікує статтю “Росіяни голодують, але від голоду не вмирають”, в якій Дюранті піддає нищівній критиці Джонса.

За деякий час в тій же газеті він визнає, що “нестача продовольства” зачепила багато аграрних районів країни – Україну, Кубань та Поволжя. Однак, наполягає він, будь-які повідомлення про голод в Росії – або перебільшення, або злісна пропаганда.

Причини такого відвертого колабораціонізму Дюранті зі сталінським режимом досі залишаються не до кінця з’ясованими.

Так, у 1920-30-і роки серед західних інтелектуалів було чимало людей з лівими переконаннями, які щиро симпатизували проведеному Радянським Союзом грандіозному соціальному експерименту.

Будь-яку критику на адресу СРСР вони сприймали як буржуазну пропаганду. Ще Ленін цинічно називав їх “корисними ідіотами”.

Однак Дюранті ані в історії, ані в фільмі не виглядає щирим ідеалістом.

Є різні теорії, які пояснюють його поведінку – від цинічної продажності сталінському режимові до страху перед шантажем, що загрожували викрити його тоді ще підсудні гомосексуальні зв’язки.

Сталін високо цінував його роботу, заявивши, що Дюранті намагався “говорити правду” про Радянський Союз.

Втім, як показує у своєму фільмі Агнешка Холланд, угодовську позицію займали не тільки ліві інтелектуали.

Колишній шеф Джонса Ллойд Джордж і його безпосереднє оточення з поблажливістю, а іноді й з підозрілістю ставилися до викривального завзяття молодого журналіста.

Є у фільмі і прямий натяк: практично відразу ж після початку дуелі між Джонсом і Дюранті у пресі США нарешті визнали СРСР, і почалася активна і дуже вигідна американському бізнесу торгівля, якій звинувачення на адресу Москви могли тільки зашкодити.

Сам Дюранті помер в 1957 році. 1990 року вийшла гостра критична книга “Апологет Сталіна” про нього .Її автор Селлі Тейлор пише, що пропущені крізь рожеві окуляри репортажі журналіста зіграли чималу роль у вирішенні президента Франкліна Рузвельта визнати СРСР.

Дюранті
Волтер Дюранті (в першому ряду в центрі) на одному з показових процесів в Москві. Виступає прокурор Андрій Вишинський

У відповідь на книгу Тейлора New York Times опублікувала редакційну статтю, в якій піддала його осуду. Його репортажі були названі найгіршими за всю історію газети.

Почалася кампанія за позбавлення його посмертно Пулітцерівської премії. Найнятий газетою для всебічного вивчення творчості Дюранті професор російської історії університету Колумбія Марк фон Хаген дійшов висновку, що його репортажі були незбалансовані, некритичні і часто слугували рупором сталінської пропаганди, і що для репутації New York Times буде краще, якщо надану йому Пулітцерівську премію відкликають.

Після тривалого, багаторічного розгляду Пулітцерівський комітет відмовився позбавити Дюранті премії, не знайшовши в його текстах очевидних і переконливих доказів навмисного обману.

Для авторки фільму Агнешки Холланд моральні акценти в протистоянні Джонса і Дюранті абсолютно очевидні.

Шлях Агнешки Холланд

Агнешка Холланд народилася у Варшаві в 1948 році в польсько-єврейській родині. Її батько, офіцер польської армії та активіст компартії, втратив батьків під час Голокосту і все життя відкидав своє єврейське походження.

Мати брала участь у Варшавському повстанні 1944 року, допомагала євреям ховатися від нацистів, за що отримала від Музею Голокосту “Яд Вашем” в Ізраїлі почесне звання “Праведник народів світу”.

Агнешка Холланд
Головна тема творчості Агнешки Холланд – злочини нацизму та комунізму

У середині 60-х, захопившись творчістю режисерів “нової чеської хвилі” (Мілош Форман, Віра Хітілова), Агнешка вирушила вивчати кіно в Прагу, де в 1968 році, після розгрому Празької весни і вторгнення радянських військ, була заарештована за участь в дисидентському русі і провела кілька місяців у в’язниці.

Свій шлях у кіно Холланд починала під крилом польських класиків старшого покоління – Кшиштофа Зануссі та Анджея Вайди. У 1976 році вона була асистентом Вайди під час фільмування “Людину з мармуру”, відверто дисидентському фільмі, який вважається художнім передвісником “Солідарності”.

Знявши на межі 70-80-х років кілька самостійних фільмів в Польщі, в 1981 році, напередодні запровадження після розгрому “Солідарності” військового стану, Холланд емігрувала до Франції.

Велика частина подальшої творчості – результат її складної польсько-єврейської ідентичності і дослідження суперечливих відносин між поляками і євреями під час Другої світової війни.

Саме цій темі присвячені її найвідоміші фільми “Європа, Європа” (1991) і “У темряві” (2011), обидва номіновані на Оскар як кращі фільми іноземною мовою.

Голокост та сталінізм – теми для Агнешки Холланд тісно пов’язані.

“Довгий час мені хотілося розповісти про злочини комуністичного режиму. Якщо Голокост став універсально визнаною частиною світової історії, то в Росії і в колишньому СРСР про вчинені в ім’я комунізму злочини багато людей як і раніше говорять неохоче. Я чула, що під час нещодавнього опитування в Росії Сталін був визнаний найвеличнішим російським лідером в історії. Уявіть собі, що німці своїм найбільшим лідером обирають Гітлера!” – так вона пояснює своє рішення зняти фільм про долю і викриття Гарета Джонса.

Фільмування московських сцен фільму проходило у Кракові і викликало жвавий інтерес жителів міста
Фільмування московських сцен фільму відбувалося у Кракові і викликало жвавий інтерес мешканців міста

Але, як стверджує Агнешка Холланд, проблематика фільму аж ніяк не обмежується історією і нашим ставленням до неї. Боротьба Гарета Джонса за правду, хоч і трапилася вісім з половиною десятиліть тому, гостро перегукується для режисера з нагальними питаннями сучасності.

“Навіть тільки починаючи роботу над фільмом, ми розуміли, що розповідаємо універсальну, позачасову історію. Але лише з часом я зрозуміла, наскільки вона актуальна сьогодні, в епоху фейкових новин, альтернативної реальності, корупції в медіа, боягузтва політиків і байдужості людей. Як сказати світові правду, якщо світ не хоче її чути? Це ситуація, з якою ми стикаємося сьогодні практично кожного дня. Тому що мовчання – це отрута, яка труїть душі людей”.

“Зіткнення мужності і рішучості Джонса з цинічним опортунізмом і боягузтвом Дюранті як і раніше актуально. Сьогодні у нас не бракує корумпованих конформістів і егоїсти, зате є гострий брак героїв типу Джонса і Орвелла. Саме тому ми і вирішили знову повернутися до цих людей”, – каже режисерка.

Джордж Орвелл

Джордж Орвелл, який друкує на машинці текст “Колгоспу тварин” і читає фрагменти зі знаменитої казки-памфлету, його закадровий голос як контрапункт, обрамляють фільм і проходять через всю його тканину.

Ми навіть бачимо коротку, майже швидкоплинну зустріч письменника та журналіста. Зустріч ця – фантазія авторки сценарію Андрії Халупи (дебютна робота в кіно американської журналістки українського походження). Насправді Джонс і Орвелл не зустрічалися.

Джордж Орвелл
Під час написання сцен голоду тварин у своїй казці-памфлеті “Колгосп тварин” Джордж Орвелл багато в чому спирався на матеріали, вперше оприлюднені Гаретом Джонсом

Однак свідчень близького знайомства Орвелла з історією боротьби Гарета Джонса більш ніж достатньо, в тому числі і в тексті “Колгоспу тварин”.

“У січні стало зрозумілим, що запаси їжі закінчуються. Різко скоротилися порції зерна. Було оголошено, що збільшиться норма видачі картоплі. Потім з’ясувалося, що велика частина картоплі замерзла в гуртах, які були погано прикриті. Картопля розм’якла і потекла, для споживання практично не підходила. Залишилися тільки солома та буряк. Голод подивився їм прямо в обличчя.

Було життєво необхідно приховати цей факт від решти світу. […] Люди пустили в хід нову брехню про хутір тварин. Знову з’явилися чутки, що всі тварини вмирають від голоду і хвороб, що на фермі процвітають канібалізм і вбивства дітей. Наполеон був серйозно стурбований наслідками, які могли виникнути, якщо стане відомим дійсний стан речей, і він вирішив використовувати містера Вімпера, щоб спростувати чутки”.

Загальновідомо, що Наполеон в книзі Орвелла – це Сталін. А ось Вімпер, який свідомо приховує від світу правду і прикрашає жорстоку реальність ферми – абсолютно зрозуміло, Волтер Дюранті.

Багато дослідників Орвелла переконані, що своє ім’я повалений тваринами господар ферми Містер Джонс отримав від письменника на честь журналіста Гарета Джонса.

Джеймс Нортон та інші

Афіша фільму на його світовій прем'єрі на Берлінському кінофестивалі 2019 року
Афіша фільму на його світовій прем’єрі на Берлінському кінофестивалі 2019 року

З точки зору історичної правди поява у фільмі фігури та тексту Джорджа Орвелла виправдана і додає й без того напруженому історичному контексту фільму додаткову інтригу. Драматично, однак, вся лінія з Орвеллом відображена у сценарії слабко, вона явно провисає і виглядає дещо штучною.

Ще більш штучною здається вторгнення в тканину розповіді романтичної лінії – раптове кохання Джонса до вигаданої американської журналістки, що бере участь у вигаданих інтригах.

Такий сюжетний хід здається нічим іншим, як поступкою неминучим і незаперечним голлівудським канонам, за якими успішне кіно нібито не може існувати без любовної історії.

Здавалося б, досвіду та репутації Агнешки Холланд мало б вистачити, щоб протистояти штампам, але, на жаль, не вистачило.

А, може бути, і робота в Америці – останні півтора десятиліття вона працює майже виключно на американських серіалах – розмила естетичні критерії заслуженої режисерки.

Куди цікавіше було б замість жахливо розтягнутої московської експозиції простежити у фільмі останні роки життя Гарета Джонса, зокрема, його трагічну загибель.

У деяких сценах режисерка, слідуючи сценарію, то зайве скандалізувала (в московських епізодах), то надмірно мелодраматизувала (в українських епізодах), припускалася прикрих провалів стилю і смаку.

Джеймс Нортон, Агнешка Холланд та Пітер Сарсгаард перед світовою прем'єрою "Гарета Джонса" на Берлінському кінофестивалі. 10 лютого 2019 року
Джеймс Нортон, Агнешка Холланд та Пітер Сарсгаард перед світовою прем’єрою “Гарета Джонса” на Берлінському кінофестивалі. 10 лютого 2019 року

Провали є тим більше прикрими, що сама історія та блискуча акторська пара Джеймс Нортон (Гарет Джонс) і Пітер Сарсгаард (Волтер Дюранті) надають головній сюжетній інтризі фільму таку напруженість, що в навмисній, спровокованій драматизації не було жодної потреби.

Для Джеймса Нортона Гарет Джонс – третя поспіль велика роль, так чи інакше пов’язана з російськими історичними, літературними, або просто детективними сюжетами.

Спочатку був чарівно розкішний князь Андрій Болконський в знятій телебаченням BBC екранізації “Війни і миру”. Потім був Алекс Годман – головний герой серіалу про російську злочинність в Британії “Макмафія”. І ось тепер – “Гарет Джонс”.

Ще нещодавно маловідомий актор перетворився сьогодні в одну з головних зірок британського кіно. Аж до того, що вважається одним з головних претендентів на заміну Деніелу Крейгу в ролі Джеймса Бонда.

Роль Гарета Джонса в знятому за межами голлівудської системи і важкому для сприйняття фільмі навряд чи принесе акторові Оскар. Однак для актора вона дуже важлива.

“Гарет був людиною з величезною душею, все життя він знав, чого хоче домогтися, і за своє прагнення до правди пожертвував життям. У нинішньому кліматі сум’яття і страху ми можемо вчитися у нього мужності в боротьбі за правду і в прагненні обов’язково поділитися нею зі світом”, – говорить Джеймс Нортон.

Залишити відповідь

five × 4 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.