Іван Кобринець, добровольцем пішов воювати проти російських окупантів. Для нього все розпочиналося з боїв за Карлівку, Піски.
Довелося йому повоювати і в Донецькому аеропорту.
Про ці події Іван може розказувати вічно. Адже бої тоді тривали шалені і кожна хвилина життя могла стати останньою.
– Напроти старого терміналу стояв танк підбитий, наш здається. Під час одного з боїв, росіяни уже зайшли частково в середину терміналу. Їхній кулеметник, який заліз під танк прострілював наш бік і не давав можливості піднятись. А з правого боку танка, теж стояв кулеметник і гатив по вікнах, не даючи можливості нам виглянути.
– Мені довелося підповзати до них дуже довго, щоб непомітно наблизитись.. Кинув в окупантів дві гранати, проте вони знешкодили тільки одного з терористів. Іншого добив двома короткими чергами з автомата. Недалеко від мене знаходився побратим «Слива». Я почав передавати йому трофеї: Вогнемет «Шмель», в якогось чомусь був тріснутий корпус. Перемотаний захисною стрічкою, кулемет. В той момент щось почало шуміти, я лежу біля вбитого росіянина, повертаю голову і бачу, що позаду мене на горизонті видніється танк. Він почав стріляти, проте не попав. Як потім виявилося, що це гатив наш танк, вони не знали, що українські бійці знешкодили окупантів.
Бої за ДАП – це символ мужності українських воїнів, незламності. Жаль, що не було політичної волі і наказу, щоб ми почали наступати. Росіяни і їхні посіпаки попросту нас боялися. Коли ми гатили, вони зразу запрошували перемиря. Як тільки нам забороняли стріляти – російські терористи нахабніли і стріляли по нас. Тому перемирями ми нічого не добємося. Тільки сильна військова, політична і соціальна позиція. Тоді в нас буде Перемога
– говорить Іван!
