Насті було 14 років, коли розпочалася війна. Вона проживала в Харкові і незважаючи на свій юний вік відчула тривогу за свою країну. Адже російський окупант був поряд, за кілька кілометрів.
Більшість її друзів і родичів підтримували беркутіаців, коли ті вбивали людей на Майдані. Потім так само підтримували Московію. Настя вперто доводила, що Україна має бути вільною, без ніяких старших братів.
Коли дівчина закінчила школу, вона поступила в один із місцевих університетів. Там познайомилася з деякими чудовими проукраїнськими викладачами, хоча були і такі, які тримали бік кремлівського агресора. Настя познайомилася з багатьма волонтерами, які розказували їй про війну. Під цими враженнями, вона нічого не сказавши рідним поїхала на схід, теж, як волонтер.
Від побаченого, дівчина плакала. Адже познайомилася з бійцями, які мали 4 дітей, проте всерівно пішли воювати за свою країну.
Пройшло ще трохи часу, Настя поступає на курси парамедиків і стає бійцем одного з добровольчих батальйонів. На той момент їй було 19 років. І Настя зробила свій вибір, між безтурботним життям та боротьбою за Україну. Вона на фронті і досить.
