Четвер, 25 Квітня, 2024
ВійнаЕксклюзив

Тополь: історія боїв за “старий термінал”

Ми зараз згадуємо усі про останні дні Донецького аеропорту і безпосередньо нового терміналу. Хоча дуже рідко люди згадують про бої на старому терміналі.

Замкомбрига 93 бригади ЗСУ з позивним “Тополь” був в числі тих, хто бачив, як їх атакували російські найманці і як саме впав – старий термінал.

  • 29 листопада 2014 року в 10.00 ранку, пролунав постріл з гранатомета, від якого зразу загинув наш захисник, боєць 93 бригади ЗСУ – Олег Нетребко. Я звернувся до хлопців і сказав, що треба дістати тіло нашого бійця, тому що ніхто не знає, що чекає нас всіх. Кілька хлопців дісталися туди, підняли ломом плиту, яка завалила Олега і витягнули його. Всі інші прикривали хлопців від ворожого вогню.

Тіло винесли, поклали в іншому приміщені, щоб потім підготовити до евакуації. Проте саме там, після обстрілу знову звалилася стіна і ми не змогли його дістати. На жаль він опинився в руках окупантів, які після захоплення терміналу, відкопали Олега.

Я не знаю на скільки це правда, але пізніше мені розказували деякі бійці, які бачили, як тіло Олега росіяни обливали кип’ятком. Щоб ми могли спостерігати за ним у тепловізор і думати, що він живий. Адже прибор реагує на тепло.

Коли я лежав в госпіталі, мати Олега мені часто телефонувала і запитувала: «Чому так, чому ви живі, а мій син мертвий»? Я одного разу не витримав і сказав: «Де ви є, скажіть. Я приїду до вас, ми поговоримо. Поясню вам, як все сталося». В мене просто не було сил відповідати на ці питання по телефону. Я розумію, що сина їй не поверну, але психологічно теж було дуже важко. Тому прагнув зустрітися, тим більше, що перебував в такому положенні, коли не мав права не піднімати телефон, якщо телефонувала ця жінка.

Забігаючи на перед, скажу, що через два роки, коли в селищі Черкаському відкривали пам’ятник Олегу. До мене підійшов Олег Чірва і сказав, що тут присутній батько Нетребка. Мені вдалося поговорити з ним. Він сказав, що не винить мене у загибелі свого сина. І після цієї розмови мені стало легше жити. Адже два роки, я відчував провину перед цією родиною, згадував розмови телефонні з мамою Олега.

Якщо чесно, то інші загиблі в старому терміналі Донецького аеропорту, теж переслідували мене.

Залишити відповідь