Як правильно визначати історичні землі України та українців – від Сяну до Дону чи все ж – від Карпат до Сахаліну? Російські офіційні відомості вказують на другий варіант.
російська пропаганда полюбляє заявляти, що українців та української мови нібито не існує. Як доказ наводять купу дурнуватих аргументів. Один з найбожевільніших, що доводилось чути: українська мова – це лише говірка або “нарєчіє” чи то діалект російської, бо в нас (на Брянщині, Курщині, Білгородщині, Орловщині, Вороніжчині, Кубані – потрібне підкреслити) всі так говорять, а ми – росіяни, повідомляє 24 канал.
Також, мабуть, вам доводилось чути пісні кубанських козаків або просто чути як говорять тубільні мешканці Краснодарського краю. Так ось, любі друзі, це ніякі не росіяни, а зросійщені українці, тобто малороси.
Звідки це відомо? Все просто – на це прямо вказують результати перепису населення Російської імперії, що його у 1897 році провели самі ж московити.
Що за перепис населення?
Наприкінці 19 століття Російська імперія вважалася, хоч і окраїнною, але все ж частиною цивілізованого світу, нею правила німецька династія Романових, а адмініструванням держави опікувалися європейці – здебільшого вихідці з німецьких земель, а також українці (цей тренд чітко фіксується з 17 століття).
Це був час прогресу, недарма його символами стали Ейфелева вежа, метро, телефон та перепис населення. У Росії вирішили не відставати та провести свій. Ініціатором перепису населення імперії став видатний географ Петро Семенов-Тянь-Шанський.
Перепис проводили доволі якісно та грунтовно. У переписному листку було 14 різних пунктів, що визначали ім’я, стать, вік, сімейний стан, рід занять, грамотність тощо. Національність людини перепис 1897 року не визначав, бо в тогочасній Російській імперії це поняття тоді ще не набуло загального вжитку, натомість були наступні пункти: рідна мова (нарєчіє), місце народження та віросповідання.
Які результати перепису
Згідно з результатами перепису 1897 року, в Імперії нарахували 125 мільйонів 640 тисяч 21 особу. Вони були носіями понад 100 мов.
- На першому місці були носії російської (за термінологією того часу – великоросійської) мови, їх нарахували понад 55,5 мільйонів людей, тобто – 44% від загального населення Імперії.
- Друге місце посіли носії української (за термінологією того часу – малоросійської) мови, – 22 380 551 особи або 17,8% від загального населення Імперії.
Носії польської мови становили 6,3%, білоруської – 4,7%, єврейської – 4%, казахської – 3,25%, татарської – майже 3%, німецької – 1,4%, інші мови – або близько 1%, або менше.Українські землі в 19 столітті були розділені між Російською та Австро-Угорською імперіями. Остання проводила власні переписи населення – раз на 10 років, національна приналежність визначалася за релігійною ознакою, питання про рідну мову взагалі не було.
Географія розселення українців згідно з переписом 1897 року
А тепер найцікавіше – а де ж перепис населення Російської імперії 1897 року визначив місця компактного розселення українців.
Крім питомо українських земель, що визначені в кордонах 1991 року, тут є велика доля сучасної території європейської частини Росії.
А саме…
Курська губернія
Тут перепис віддає українцям лише 22%, проте, їх є абсолютна більшість в Грайворонському, Новооскільському та Путивльському повітах, більше третини населення Суджинського, Рильського, Білгородського, Короченського повітів – носії української мови.
Воронізька губернія
36,2% українців та 63% русифікованих. По повітах: Острогозький (90,3% українців), Богучарський (81,8%), Бірюченський (70,2%), Валуйський (51,1%), Павловський (42 %).
Ставропольська губернія
Носіїв української мови – 37%.
Кубань
На Кубані (тоді – Кубанська область) у 7 відділах проживали 908 818 носіїв української мови (або 47,4%) та 816 734 (42,6%) носіїв російської мови чи русифікованих українців або представників місцевих народів.
Щодо русифікації – це не припущення, адже вже радянський перепис 1926 року показав, що на Кубані мешкає 915 450 (62,2%) українців та лише 498 102 (33,8%) росіян. Ось такий наш “Малиновий клин”.
Перепис проводили доволі якісно та грунтовно. У переписному листку було 14 різних пунктів, що визначали ім’я, стать, вік, сімейний стан, рід занять, грамотність тощо. Національність людини перепис 1897 року не визначав, бо в тогочасній Російській імперії це поняття тоді ще не набуло загального вжитку, натомість були наступні пункти: рідна мова (нарєчіє), місце народження та віросповідання.
Які результати перепису
Згідно з результатами перепису 1897 року, в Імперії нарахували 125 мільйонів 640 тисяч 21 особу. Вони були носіями понад 100 мов.
- На першому місці були носії російської (за термінологією того часу – великоросійської) мови, їх нарахували понад 55,5 мільйонів людей, тобто – 44% від загального населення Імперії.
- Друге місце посіли носії української (за термінологією того часу – малоросійської) мови, – 22 380 551 особи або 17,8% від загального населення Імперії.
Носії польської мови становили 6,3%, білоруської – 4,7%, єврейської – 4%, казахської – 3,25%, татарської – майже 3%, німецької – 1,4%, інші мови – або близько 1%, або менше.Українські землі в 19 столітті були розділені між Російською та Австро-Угорською імперіями. Остання проводила власні переписи населення – раз на 10 років, національна приналежність визначалася за релігійною ознакою, питання про рідну мову взагалі не було.
Географія розселення українців згідно з переписом 1897 року
А тепер найцікавіше – а де ж перепис населення Російської імперії 1897 року визначив місця компактного розселення українців.
Крім питомо українських земель, що визначені в кордонах 1991 року, тут є велика доля сучасної території європейської частини Росії.
А саме…
Курська губернія
Тут перепис віддає українцям лише 22%, проте, їх є абсолютна більшість в Грайворонському, Новооскільському та Путивльському повітах, більше третини населення Суджинського, Рильського, Білгородського, Короченського повітів – носії української мови.
Воронізька губернія
36,2% українців та 63% русифікованих. По повітах: Острогозький (90,3% українців), Богучарський (81,8%), Бірюченський (70,2%), Валуйський (51,1%), Павловський (42 %).
Ставропольська губернія
Носіїв української мови – 37%.
Кубань
На Кубані (тоді – Кубанська область) у 7 відділах проживали 908 818 носіїв української мови (або 47,4%) та 816 734 (42,6%) носіїв російської мови чи русифікованих українців або представників місцевих народів.
Щодо русифікації – це не припущення, адже вже радянський перепис 1926 року показав, що на Кубані мешкає 915 450 (62,2%) українців та лише 498 102 (33,8%) росіян. Ось такий наш “Малиновий клин”.
Від Карпат до Сахаліну
Крім європейської частини росії чимало українців живуть й в інших частинах московської держави. Місця компактного розселення українства відомі як “клини”.
Вже згаданий вище “Малиновий Клин” – це Кубань, науковці також виділяють “Жовтий Клин” – Надволжя, тобто Астраханська, Волгоградська, Саратовська та Самарські області, “Зелений Клин” – Далекий Схід, а також “Сірий Клин” – південно-західний Сибір у росії та північний Казахстан.
Велика хвиля активного заселення цих територій почалася якраз наприкінці 19 століття, а тому перепис населення 1897 року не показує повної картини та справжніх масштабів. Насправді ж мова йде про сотні тисяч українських переселенців.
Чи можна вірити результатам перепису
Про масштабні фальсифікації даних перепису невідомо, хоча первинні матеріали й були знищені у своїй більшості, втім, варто розуміти, що перепис 1897 року зафіксував в моменті століття русифікації та асиміляції. Тому показники щодо російської мови потрібно брати у лапки, а щодо усіх інших мов – вважати за мінімальний показник.На українських землях процес русифікації обережно почався на початку 16 століття, коли українські міста Стародуб, Трубчевськ, Севськ, Курськ та Брянськ тощо опинилися під владою Москви, отримав новий імпульс після Переяславських угод, а з ліквідацією Гетьманщини далі лише посилювався.
Наслідками тривалої русифікації стало зникнення або “розмивання” цілих етносів. Наприклад, так званий “російський народ” насправді штучне утворення, – колишні веспи, мещеряки, ерзя, мурома, мордва та інші народи угро-фінської групи, що їх спочатку об’ясачило московське князівство, а згодом російська імперія примусом позбавила мови та культури й зробила “росіянами”.
Те саме планували з іншими підкореними народами, але десь заважала їх кількість, десь інша релігія, а десь – інша раса та геть різний світогляд. Вже в радянські часи процес русифікації набув нових жорстокіших форм – московська влада намагалася створити “совєцьку людину” на базі “людини російської”. Цей процес перервала руйнація СРСР, але не поховала – режим путіна під лозунгами “руського міру” намагається завершити роботу, яку почали їх попередники.
Століття асиміляції не пройшли без сліду, а тому чимало учасників перепису 1897 року свідомо чи не свідомо відмовились від рідної мови та вказали замість неї так звану “великоросійську”. На той момент для багатьох це була виграшна стратегія, адже приналежність до титульної народності надавала певні переваги (саме в ті часи герої Старицького ставали Сєрковими та Голохвастовими). Натомість приналежність не до “великоросів” жодних преференцій не давала.
Таким чином, цілком логічно припустити, що реальна кількість “великоросів”, навіть якщо вважати такими представників поневолених угро-фінських народів, була значно меншою, а от представників інших народів – більшою.
Непрямим доказом цього можуть бути, звісно, з поправкою, дані перепису 1926 року. Так, згідно з його відомостями, чисельність українців у Таганрозькому окрузі становила 71,5%, а в 1897 – “лише” 61,7%. Оскільки великих етнічних чисток в цей період в регіоні не було, а втрати від так званої “громадянської війни” й епідемій були відносно рівномірні для всіх народів, виходить, що 10% українців вирішили бути чесними самими з собою та повернутися до свого природного стану, тобто – зректися “російськості”. Сподіваємось, щось подібне станеться й після розвалу нинішньої так росії.
І ось саме тут має на сцену вийти путін та розповісти казочку, що українців не існує, а Україну вигадав чи то лєнін, чи то хтось безіменний у австрійському генштабі. Ну, що, скуштував?
