Вівторок, 12 Березня, 2024
ІсторіїНаукаОсвітаУкраїна

Історія України: що читати, дивитись та слухати

Війна та нова хвиля російського вторгнення пробудили велику силу – мільйони мешканців України нарешті усвідомили себе українцями. Наступним і цілком логічним кроком стала зацікавлення українців власною історією.

Те, що історія – потужна зброя, відомо здавна. Вкотре мали в тому переконатися рік тому, коли з’явилася “історична стаття” за підписом президента росії путіна. Вона стверджувала, що українців не існує, а є якийсь химерний “один народ”. Той витвір у 2021 році тоді сприйняли як недолугий жарт, а також як привід поглузувати з російської історичної науки, адже не сам путін писав той низькопробний пасквіль. Але у 2022 році стало зрозумілим, що “стаття” була програмною та фактично благословила геноцид українців, що триває й нині, передає 24 канал.

Українці мужньо протистоять російському вторгненню – і на полі бою, і в соціокультурному просторі. Нині в міфи про “один народ” вже давно ніхто не вірить – путін своєю “статтею” домігся прямо протилежних результатів. Зараз українці активно ліквідують не лише окупантів, але й прогалини у знаннях з історії України.Як і будь-яка наука, а історія – саме наука, у історії є свої закони, правила й інструментарій. Варто розрізняти історичне знання та історичну пам’ять, розуміти контекст і історичну епоху. Лише після цього історія з “оповідки” чи “анекдоту” (в початковому значенні слово) стане концепцією та відкриє цілісну картину того, що було колись.

Це довгий, проте, цікавий шлях, 24 канал розставляє на ньому свої невеличкі дороговкази та розповідає, де та що читати / дивитись / слухати з історії України, щоб знати більше та не стати жертвою небезпечних вигадок та міфів.

Література

Книг з історії України багато, проте, не всіх з них годяться для першого знайомства. Річ у тім, що серед багатьох істориків побутує думка, що історичне знання – не для всіх, а тому поріг входу має бути високим, як мінімум – вища освіта та здатність до критичного мислення. Саме тому, деякі дійсно круті роботи просто неможливо читати непідготовленим людям.

Це не просто так, адже канцелярит і ворох приміток ховають від непосвячених таємниці історії та є своєрідним “захистом від дурня” – тобто появи та поширення міфів про “викопане українцями Чорне море”, “українську трипільську культуру”, “Велесову книгу”, “Шлях аріїв”, “Гатила, богом даного” і Святослава-завойовника всесвіту, Харків – першу столицю України, 12 мільйонів вбитих українців у роки Голодомору, 100 000 знищених у “Волинській різанині” поляків, “цивілізованих росіян” тощо. Історія, позбавлена такого захисту, у злочинних руках перетворюється на пропаганду. Наприклад, наслідком необережного поводження з історією є створення культу “побєдобєсія” у росії або виникнення нацизму і Німеччині.

У цьому матеріалі лише книги, написані простою та зрозумілою мовою. Вони можуть стати відправною точкою для власних історичних пошуків та необхідною базою для цих мандрів.

Орест Субтельний “Україна: Історія” (“Основи”, 1991)

Це абсолютний бестселер з власною унікальною історією. Навчальний посібник за авторством громадянина Канади Ореста Субтельного вийшов українською у 1991 році та мав ефект справжньої бомби. Книга зруйнувала історичну “залізну завісу” та розповіла про сторінки історії, які раніше були табуйовані. Це був цвях у домовину радянському, а ширше – російському погляду на нашу історію (саме його нав’язували українцям у школах і вишах багато років).

Субтельний переконливо показав, що історія України має бути україноцентричною, що не треба встидатись власних героїв і жити чужим розумом. Книга Ореста Субтельного для багатьох українців стала першим шкільним підручником історії, для багатьох – настільною книгою та відповіддю на питання – хто такі українці, а найголовніше – чому ви є українцем.

Сергій Плохій “Брама Європи” (“Клуб сімейного дозвілля”, 2016) та “Походження слов’янських націй” (“Критика”, 2015)

Не менш визначну роботу провів гарвардський професор Сергій Плохій. Його книги розповідають про історію народу України та перетворення його на українську націю. Також пан Плохій дає переконливу відповідь на питання, чому українці не можуть бути “одним народом” з так званими росіянами.

Можливо, якби росіяни на чолі з путіним читали Плохія, а не медінського та інших солженіціних, то давно б відчепилися від нас, почали думати про самих себе й нарешті позбулися нужників на вулиці та у головах.

Ярослав Грицак “Подолати минуле. Глобальна історія України” (“Портал”, 2022)

Якщо Орест Субтельний навчив нас дивитися на світ як українці, то книга львів’янина Ярослава Грицака йде надалі та дає відповідь на питання, яке місце українців у світі, а також – розсуває межі та вводить українців до світового контексту. Дивно, але до нього українські історики бачили вітчизняну історію як щось замкнене та річ у собі, натомість Грицак запропонував розглядати історію України як органічну частину всесвітньої історії. Ба більше – у нього все вийшло.

Олексій Толочко “Очерки начальной Руси” (Laurus, 2015)

Уявіть собі, що те, що ви вчили в школі на уроках історії та в університетах про створення та перші віки Київської середньовічної держави – вигадки та фарс (для багатьох буде шоком вже те, що держави під назвою “Київська Русь” не існувало, цей термін було вигадано лише у 19 столітті).

У невеличкій книжечці Олексій Толочко переконливо “знищує” кілька століть історичних пошуків своїх попередників (зокрема, й роботи свого батька, а разом з ним – і всю сучасну російську наукову школу), які буквально розуміли твердження давньоруських літописів про події, свідками яких їх автори не були й не могли бути.

Ця книга дійсно взриває мозок, але лише підготовленому читачу, якому не потрібно шукати у Вікіпедії, хто такий Рюрик чи Ольга та що таке “Шлях з варягів у греки”.

Іван Патриляк “Перемога або смерть”: український визвольний рух у 1939 – 1960-х pp.” (“Клуб сімейного дозвілля”, 2015) + “Пристрасті за Бандерою” (збірник есеїв, “Грані-Т”, 2010)

Історія українського повстанського руху середини ХХ століття, мабуть, одна з найскладніших тем для науковців. Тут є й російська пропаганда, що роками зображувала українських героїв кривавими вбивцями та монстрами, її стараннями з’явилися міфічні “бендери” та “нацисти”, якими у росії й досі лякають дітей та дорослих. Також є епізоди колаборації окремих учасників українського визвольного руху зі справжніми нацистами та участь українців у Голокості.

Є польський та єврейські історичні міфи стосовно тих подій, вони й зараз активно впливають на історичну пам’ять в багатьох країнах й можуть бути причиною гучних скандалів. Наприклад, нещодавня заява посла України в Німеччині пана Мельника, що буквально повторив тезу Нюрнберзького трибуналу, коштувала йому його уряду, а так званий польський закон “Про бандеризм” 2018 року ледь не став причиною погіршення стосунків між українцями та поляками.

Єдиним виходом у цій ситуації є принцип “Вибачаємо та просимо вибачення”, а також переведення гострої політичної полеміки до рівня наукової дискусії. Власне цим вже багато років займається київський історик Іван Патриляк. Його монографія 2015 року “Перемога або смерть” стала етапною для розуміння ролі та місця українських повстанців, а для багатьох ця праця є відправною точкою для дослідження та розуміння складних подій середини минулого століття.

Бонусом до монографії професора Патриляка рекомендуємо публіцистичну збірку “Пристрасті за Бандерою”, що ілюструє конструктивну дискусію навколо цієї історичної постаті.

Мирослав Попович “Червоне століття” (“АртЕк”, 2005 та кілька перевидань, зокрема у видавництві “Фоліо”)

З усіх авторів у даному Топ-6 Мирослав Попович – єдиний не історик, він – філософ, а значить, пропонує зовсім інший рівень узагальнень та сенсів. Втім, його робота є саме історичною та розповідає про 20 століття.

У центрі уваги – Україна та вплив, який на неї справила радянська окупація. Автор органічно вводить Україну у європейський і світовий контекст.

І нехай вас не лякають 800+ сторінок – вони читаються доволі легко. Це одночасно і проста, і складна книга, але вона дає відповіді на питання, чому тоталітаризм – це погано, російський імперіалізм – ще гірше, чому Україна – це Європа, і це – добре.

YouTube

Ми живемо у 21 столітті, а тому обмежуватись суто книгами – не варіант. Існує безліч платформ, де ви можете дізнаватися нове про історію України у зручному для вас форматі.

До теми 100 днів вторгнення, понад 300 років війни

Однією з найулюбленіших платформ для українців є YouTube, за короткий строк там розквітло чимало каналів і проєктів історичної тематики. Ось лише деякі з них.

Історія без міфів

Цей канал є особливим, адже працює без “спецефектів” і гучних заяв. Його автор – Владлен Мараєв – запрошує до розмови фахових істориків – вузьких спеціалістів у конкретних темах і періодах. А ті, своєю чергою, розповідають просто про складне. Хто б міг подумати, що це спрацює.

Твоя підпільна гуманітарка

Спільний проєкт молодих науковців Остапа Українця, Євгена Ліра і Катерини Дудки став справжнім культурним явищем на YouTube.

Тематика каналу ширша, ніж просто історія – він розповідає про українську культуру, літературу, філологію тощо. Проте, все це, за бажанням, легко стає частиною історичного контексту, а тому – випуски-розвідки можна цілком органічно ідентифікувати як історичні. Наприклад, історія про “Велесову книгу” або про “першу за милозвучністю в світі українську мову”, історію української лайки тощо – це класичні історичні дослідження “гуманітарки”.

Це авторський канал відомих дотепників і літераторів братів Капранових. Ідея – простою мовою розповідати про історію України, з початком російського вторгнення канал отримав новий подих та став справжнім “розсадником русофобії” (нагадаємо, вона все ще недостатня). Автори приділяють велику увагу розвінчанню російських історичних міфів й правильно роблять, адже ті засіли дуже глибоко.

Згадати все

Невеличка група авторів 24 каналу за кілька років здійснили справжній подвиг – вони дослідили культові події та речі, якими жили українці в останні років 80.

Класичний формат через цю оптику став ностальгійним і ламповим, а головне – душевним.

Колапс. Як українці зруйнували імперію зла

Як і “Згадати все”, “Колапс” – то не зовсім YouTube, а телебачення. Втім, зараз ТБ, а особливо “Суспільне”, де відбулася прем’єра, – мало хто дивиться. Й у цьому конкретному випадку – абсолютно дарма.

Це великий великий документальний серіал (продюсер Ярослав Лодигін, сценарист – Олександр Зінченко) на 7 епізодів про події 1991 року, які ознаменували розвал СРСР і появу незалежної України. Унікальні кадри, відверті розповіді, що перевертають з ніг на голову відомі факти та усталені трактування усім відомих подій. Це дійсно круто та заслуговує на визнання або хоча б “вподобайку”.

Подкасти

У США подкасти – то ціла релігія та культурний феномен, в Україні – наразі лише тиха гавань для своїх та хіпстерська екосистема. Проте, й тут є справжні перлини, зокрема й історичні.

“Музика з історіями” / The Ukrainians

Цей подкаст задумувався як щось легке, а поважний історик та публічний інтелектуал Грицак мав перетворитися на бітніка та розповідати про музики 60-80-х років минулого століття, втім, російське вторгнення змінило цю концепцію й подкаст став історичним або навіть історісофським.

У ньому Ярослав Грицак шукає історичні паралелі російській навалі 2022 року та знаходить їх не у Зимовій війні в Фінляндії, а у вторгненні персів до Греції 2500 років тому, розповідає, як має бути покарана Росія та росіяни, чи можливе примирення з нацією вбивць і мародерів, а також зауважує, що “хороші росіяни” все ж існують (цю крамолу пан історик пояснює).

“Наші 30. Жива історія”

Історичний подкаст “Суспільного” – крутий. Як зрозуміло з назви, він про сучасну історію України, але не просто. Це буде історія, яку розкажуть вам Сергій Жадан, ONUKA, Тарас Тополя, Джамала, Ахтем Сеїтаблаєв, El Кравчук та інші українські зірки. Теми – знайомі, а насправді – ні, це ​​Афганістан і Чорнобиль, шахтарські протести й повернення кримських татар, “човники” і перші салони, які стали першими “клубами” у 90-і.

“Локальна історія”

Розповідь про історію у форматі інтерв’ю з істориком-експертом – фішка подкастів під брендом “Локальна історія”. Тут є подкасти, присвячені буденному життю давніх міст, історичній гастрономії українців, історичним пісням, пасіонаріям тощо.

Насправді це більше, ніж просто подкаст, а мультимедійна платформа з сайтом, власним журналом, активними соцмережами, YouTube-каналом історичних відео “Без брому” (його також сміливо заносьте до списку потрібних і цікавих). Тематика – від палеоліту до сьогодення, зокрема – події останніх днів та новини з фронтів українсько-російської війни.

“Як ми кохалися” / The Ukrainians

Авторка подкасту Ірина Ігнатенко розповідає не про гучні історичні події, а про незнану буденність, подекуди – втаємничену. Він – про історію інтимних стосунків у традиційному українському суспільстві.

У кожному епізоді дослідниця розповідає, які традиції і порядки мали наші предки і як вони отримували і позбавляли себе задоволення. На жаль, є лише перший сезон подкасту, другий готовий і мав вийти у березні 2022 року, проте, через вторгнення росіян проєкт встав на паузу.

“Куренівка. Історія київського потопу”

У 2019 році взяла старт платформа MEGOGO Audio . Вона займається випуском класичних подкастів, зокрема, історичних. Один з таких – реконструкція трагічних подій 1961 року в Києві, коли внаслідок повені загинули сотні людей. Трагедію тривалий час замовчувала влада й правда стала відомою лише в наш час.

Також на платформі є інші історичні проєкти – розповідь про місто-привід Прип’ять, історія найвидатнішого українського футбольного тренера Валерія Лобановського тощо.

Що ще

Для кого подкасти – трохи складно, є рішення – інтернет-сайти, а насправді – електронні журнали історичної тематики. Серед них – вже згадана “Локальна історія”, фундаментальна “Історична правда” та іронічний й дещо хуліганський WAS. Також чимало цікавого та історичного знайдете на Захід.net, Бабелі та навіть графоманському “Збручі”.

Крім того, є достойні історичні канали в телеграмі. Зокрема, канал “KGB files” дослідника тоталітаризму та резидента архіву СБУ Едуарда Андрющенка, “Історія та пам’ять” від Національного інституту історичної пам’яті, канал архівних фото часів Другої світової “Рейхскомісаріат Україна” та ще багато всього цікавого.

Вибір – широкий, але не забувайте, що першим правилом “споживання” історичного матеріалу є активне застосування критичного мислення.

Залишити відповідь