Після восьми місяців від початку повномасштабної агресії РФ проти України Туреччина залишається чи не єдиною країною цивілізованого світу, яка вважає збереження партнерських відносин з Росією приводом для заздрощів, а не для санкцій.
За цей час Реджеп Таїп Ердоган провів 14 розмов з Путіним та неодноразово застерігав світ відмовитися від ідеї “поставити Росію на коліна”.
І поки Туреччина закриває протоки для російських військових кораблів і будує корвети для українських ВМС, пересічні турки жаліють Росію, що стала “жертвою” підступного Заходу, але одночасно тоннами відправляють гуманітарну допомогу українцям, що стали жертвою Росії, пише “Європейська правда”.
Про те, як Туреччині вдається поєднувати ці непоєднувані речі, читайте у статті старшого аналітика Центру досліджень сучасної Туреччини (Карлтонський університет) Євгенії Габер Зрозуміти Туреччину: що змушує Ердогана одночасно допомагати Путіну та Україні.
Насправді Анкара вже неодноразово доводила, що вміє не тільки поєднувати непоєднуване, але й заробляти на цьому непогані політичні дивіденди.
Нещодавнє опитування суспільної думки, проведене стамбульським університетом Кадір Хас, показало, що 52% турків виступають за дотримання політики нейтралітету в російсько-українській війні.
Одночасно майже 51% вважають, що нейтралітет має супроводжуватися посередницькими зусиллями Анкари. Серед іншого, 27,7% зазначили, що Анкара має “надати політичну підтримку Україні”.
Не менш промовистими є і відповіді на запитання щодо причин та головних винуватців війни.
Так, переважна більшість опитаних вважає винними у російсько-українській війні “і Росію, і Україну” (різною мірою – 46,4%, з них 18,5% – більшою мірою Росію, 15,9% – здебільшого Україну).
Серед причин конфлікту найпоширенішими називають експансіоністську політику Росії та прагнення контролювати Україну (32,7%); бажання України вступити до НАТО (27,7%); загрозу для Росії з боку НАТО (19,5%); діяльність нацистів в Україні (10,5%); історичну приналежність України до Росії (7,1%); дискримінацію російських меншин в Україні (2,5%).
Якими б дивними не видавалися ці цифри українському читачу, порівняно з початком року помітний явний прогрес.
Тоді навіть серед симпатиків України переважна більшість звинувачувала у початку війни США і країни НАТО (48,3%) і значно менше – Росію (33,7%).
У березні тільки 19% опитаних чітко виступали на підтримку України, тоді як 73% закликали дотримуватися у конфлікті нейтралітету.
Стійке небажання турецького суспільства бачити в агресорі агресора та чітко обрати одну зі сторін у російсько-українській війні викликано декількома причинами, більшість із яких не має ніякого стосунку до України.
Йдеться про історичні травми запеклих боїв XVI-XIX століть, так само як і досвід співпраці з СРСР за часів холодної війни.
Також симпатії до Росії посилюються і сильними антиамериканськими настроями.
Нарешті, погіршує ситуацію масована російська пропаганда, окупація турецького інформаційного простору (про)російськими експертами та місцевими євразійцями, що ідейно та фінансово підживлюються зусиллями Дугіна, а також консервативністю турецького суспільства, ірраціональним захопленням конспірологією та низьким рівнем критичного мислення.
Водночас дається взнаки й відсутність глибоких знань про сучасну Україну та її історію.
За таких умов 27,7% беззаперечної підтримки Україні у її справедливій боротьбі проти російської агресії виглядають не таким вже й поганим результатом.
Докладніше – у матеріалі Євгенії Габер Зрозуміти Туреччину: що змушує Ердогана одночасно допомагати Путіну та Україні.
