Україна має одночасно вистояти у війні та визначити, якою буде держава після неї. 27 серпня в Києві відбулася нульова, установча сесія Національного форсайту «Візія української перемоги 2035», під час якої представники військової, експертної та громадянської спільнот спробували визначити довгострокову формулу української перемоги.
Засідання Українського безпекового клубу (УБК) пройшло у форматі мозкового штурму в залі-укритті. Участь у дискусії взяли військові, історики, економісти, соціологи, психологи та представники громадянського суспільства. Ініціативу підтримав Фонд Ганса Зайделя, а концептуальну рамку дискусії представив керівник дослідницько-аналітичної групи InfoLight.UA Юрій Гончаренко.
Як зазначив голова УБК Юрій Міндюк, завданням першої сесії було не дати готові відповіді, а окреслити коло проблем, які потребують стратегічного опрацювання.
Від держави-сервісу до держави-спільноти
Одним із центральних питань стала концепція демократії національної стійкості. Її логіка полягає в тому, що Україна не може ані перейти до диктатури, ані повернутися до довоєнної моделі суспільного комфорту.
Керівник InfoLight.UA Юрій Гончаренко наголосив:
«Бо в Україні, очевидно, немає проблем зі стратегіями. Їх дуже-дуже багато, з іншої сторони — цілісної стратегії, яка дає відповідь на ключові питання, її немає. Питання “куди ми рухаємося?” теж немає».
Серед запропонованих підходів — принцип «служи або допомагай тим, хто служить», який передбачає активну участь громадян у забезпеченні стійкості держави. Учасники також обговорили ізраїльсько-швейцарську модель підготовки суспільства та можливість формування планового резерву у 2–3 мільйони людей.
Ротація як відповідь на кризу мобілізації
Окремим вузлом стала проблема мобілізації та ротації. На думку учасників, одна з причин недовіри до військової служби — відсутність зрозумілої перспективи повернення до цивільного життя.
Тому серед ключових пропозицій — гарантована ротаційна модель на 18–24 місяці з прозорою черговістю.
Юрій Гончаренко підкреслив:
«Ротаційна модель — це якраз місток між потребами фронту і життям тилу. Якщо військовий знає, що через 18 або 24 місяці він гарантовано демобілізується, а цивільний знає, що його черга прийде у визначений час — зникає цей панічний страх перед невідомістю».
Також пропонується відмовитися від вуличної «бусифікації» на користь інституційного примусу через автоматичні адміністративні, банківські та майнові обмеження.
Ідентичність без нових розколів
Ще одним напрямом стала трансформація української громадянської ідентичності. За даними групи «Рейтинг», понад 90% громадян мають громадянську самоідентифікацію, яка ґрунтується на цінностях свободи, розмежуванні з ворогом та вірі в майбутнє.
Водночас війна загострила потенційні лінії розколу: між військовими та цивільними, тими, хто залишився в Україні, та мільйонами біженців за кордоном, а також між різними поглядами на мовну й культурну політику.
Учасники окремо застерегли від національного нарцисизму, полювання на відьом за мовною ознакою та дискримінації російськомовних бійців.
Якою має бути перемога
Під час дискусії розвели поняття перемоги-мінімуму та перемоги-максимуму. Мінімальна перемога передбачає воєнну нейтралізацію росії, збереження суверенітету, народу та людиноцентричної демократії.
Максимальна — кордони 1991 року, міжнародний трибунал, репарації, повернення дітей та деколонізацію росії.
Учасники наголосили, що поняття «перемога» дедалі частіше замінюється формулами «завершення війни», «справедливий мир» та «вікно можливостей».
Від politics до policy
Серед практичних пропозицій — законодавче закріплення ротаційної моделі, відмова від «бусифікації», ставка на власний людський капітал замість трудової міграції з третіх країн, а також поступове запровадження військового цензу для публічної служби.
Окремо йдеться про необхідність перевести стратегічну дискусію від politics до policy — до конкретних, вимірюваних державних політик у сфері безпеки, оборони, освіти та демографії на 100–150 років.
Водночас радикальний військовий ценз пропонується вводити поетапно, зважаючи на 40–70% вакантності державної служби, аби не спровокувати управлінський колапс.
Установча сесія Національного форсайту засвідчила: Україні потрібна не чергова декларативна стратегія, а довгострокова модель державної стійкості, заснована на чітких правилах, ротації, відповідальності громадян та інституційній демократії.
Наступні сесії мають перевести дискусію від ціннісних суперечок до конкретних управлінських рішень. Адже «Візія української перемоги 2035» має відповісти не лише на питання, як вистояти у війні, а й на те, якою Україна вийде з неї.
