В Україні вже діє система законодавчого захисту української мови, проте її недостатньо для зміни повсякденної мовної поведінки. Наступним завданням державної політики має стати створення умов, за яких українська мова асоціюватиметься не лише з вимогами та відповідальністю, а й із престижем, якістю та новими можливостями.
Законодавство є, але цього недостатньо
29 вересня 2026 року Український безпековий клуб провів експертну дискусію «Мова як фактор національної безпеки: фундаментальний елемент національної ідентичності».
Захід організували ГО «Український безпековий клуб» та ГО «Фонд сприяння демократії» за підтримки Фонду Ганнса Зайделя.
Аналітичну частину дискусії відкрила перша заступниця голови Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови Аліна Шпак. У своїй доповіді «Державна політика щодо мовного фактору» вона звернула увагу на суперечність нинішньої системи: держава має законодавчі та інституційні механізми захисту української, однак не всі вони перетворилися на дієві інструменти її системного поширення.
За словами Аліни Шпак, відповідні законопроєкти існують, однак поки не стали практичним механізмом державної політики.
Водночас вона наголосила, що чинне мовне законодавство не спрямоване на обмеження приватного життя чи заборону інших мов. Його завдання — гарантувати громадянам можливість отримувати інформацію, освіту та послуги українською.
«Законом запроваджується механізм відповідальності. Це Уповноважений із захисту державної мови, це така сама правозахисна інституція, основний функціонал якої – захищати права громадян на отримання інформації і послуг українською мовою», — зазначила Аліна Шпак.
Чому одних санкцій недостатньо
Представниця Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови зауважила, що наявність законодавчих норм сама по собі не змінює мовну поведінку людей.
Серед ключових проблем вона виділила:
- недостатнє фінансування та координацію;
- вплив законодавства про національні меншини та англійську мову;
- поширення російської мови серед молоді;
- використання російської у сфері неформальних послуг.
Окремо Аліна Шпак наголосила, що поняття мовного середовища потрібно розглядати ширше. Воно формується не тільки в школах та університетах, а й під час занять спортом, дозвілля, неформального навчання та користування різними сервісами.
Саме тому, на її думку, мовна політика має охоплювати всі простори, де діти та молодь проводять час.
Українська має бути доступною і привабливою
Показовою Аліна Шпак назвала ситуацію з україномовною книжкою: закон може гарантувати її наявність на ринку, але цього недостатньо, якщо люди її не читають.
«Мало просто казати людині українську книжку читати. Треба читати книжку українською мовою. Сьогодні закон зробив так, що книжки є українською мовою, але тепер треба зробити, щоб їх почали читати, ті книжки українською мовою», — сказала Аліна Шпак.
Вона нагадала про досвід українського кінодубляжу, запровадженого за часів президентства Віктора Ющенка. За її словами, український дубляж мультфільму «Тачки» зміг стати популярнішим серед українських дітей за російський. Схожий ефект спостерігався і з україномовними виданнями популярної літератури, зокрема книжками про Гаррі Поттера.
«Це був дуже важливий крок, зроблений ще за часів президента Ющенка. І цей дубляж українською мовою, коли мультфільм “Тачки” був популярнішим серед українських дітей за російський дубляж, був просто значимим для звичайних дітей», — зазначила Аліна Шпак.
Від штрафів до стимулів
Під час дискусії мовну політику розглядали як систему, що має поєднувати законодавчі гарантії, відповідальність та позитивні стимули.
Йдеться про те, щоб громадянин мав не лише право отримати україномовний продукт чи послугу, а й достатню мотивацію користуватися ними.
Як зазначила Аліна Шпак, значна частина правових механізмів для захисту української мови вже створена. Подальший виклик полягає у формуванні сталого україномовного середовища, де закон працюватиме не лише як інструмент контролю, а й як основа для поширення української мови у повсякденному житті.
