Сергій Гайдай має понад 20 років стажу роботи з українськими політиками. Тому цікаво було дізнатися його думку щодо відмінностей нинішніх президентських перегонів, причин популярності тих чи інших кандидатів, а також – якого президента потребує Україна.
Пане Сергію, то в чому відмінність нинішньої президентської кампанії від попередніх?
Відмінність серйозна. По-перше, у виборців накопичилася втома від персоналій, котрі понад 20 років не сходять з політичної арени. І з цими персоналіями, на жаль, не пов’язані історії успіху, щоб вони могли й надалі консолідувати виборців. Раніше завжди на виборах були консолідуючі фігури. Янукович та Кучма консолідували Схід, Ющенко та Кравчук – Захід. Це завжди були великі маси виборців, і інші кандидати губилися на цьому фоні. Максимум, що вони мали робити – це підтримувати того чи іншого кандидата, котрий виходив на фінішну пряму. Зараз немає такої консолідуючої фігури. Тим більше, територіальної. Навіть ті кандидати, котрі співвідносять себе з південно-східними областями, конкурують між собою. Ані Вілкул, ані Бойко не є консолідуючими фігурами. Тому ми вперше потрапляємо у ситуацію такої активної політичної конкуренції. Коли всі кандидати мають потроху свого електорату, нічого завчасно не визначено, будь-яка дія під час кампанії може бути вирішальною. І будь-який з кандидатів, який переможе, не матиме за собою великої кількості виборців, йому доведеться після виборів так само боротися за лояльність основного населення. Це те, що не вдалося Порошенку. Тому що він прийшов як фігура консолідуюча – проти війни, проти кризи. А оскільки з першого дня не став боротися за свій електорат, розгубив його до кінця каденції, як і всі попередні президенти. Тому, підбиваючи підсумок: велика політична конкуренція, немає консолідуючих фігур і немає явних територіальних ознак. Всі кандидати-лідери мають більш-менш рівний розподіл голосів по всій Україні.
Прокоментуйте, будь ласка, останні рейтинги, згідно з якими на перше місце вийшов Володимир Зеленський, посунувши фаворитів перегонів – Петра Порошенка та Юлію Тимошенко.
Ми зараз перебуваємо в зоні політичної та соціальної турбулентності. Якщо подивитися на відмінність рейтингів, то вона невисока – кілька відсотків. І цю відмінність сприймають трагічно – а цього не треба робити. Бо будь-яка подія може хитнути маятник в той чи інший бік. Я можу припустити, що наступна соціологія покаже геть іншу картину. Наприклад, якийсь кандидат припуститься серйозної помилки або навпаки – здійснить активний позитивний вчинок. Можливо, на когось буде викинутий компромат. Відбудеться щось екстраординарне, адже Україна багата такими історіями. Треба розуміти, що всі ці фігури – Тимошенко, Порошенко, Зеленський, а також Гриценко, Ляшко, Бойко, – мають певні шанси на вихід до другого туру. Реальної ситуації не знає ніхто, бо її просто немає. Вона плаваюча. З одного боку, компанії, що надали соціологію, мають стійку репутацію, якій не можна не вірити. З іншого боку, між результатами, наданими різними соціологічними компаніями, є суттєва різниця. Це означає, що заміряли не стабільне поле, а бурхливе соціальне поле, і отримали різні результати. У Зеленського перша позиція за різними даними, а от щодо Порошенка і Тимошенко дані різняться.
Можете пояснити, з чим пов’язаний такий сплеск популярності Зеленського?
Це феномен, який можна пояснити. Раніше у виборах теж брали участь так звані несистемні кандидати, або «нові обличчя». Але вони не мали такої долі популярності та не володіли таким медіаресурсом, як Зеленський. Тому залишалися непомітними на фоні політичної боротьби. А Зеленський – це перший позасистемний кандидат, у якого виявилася пізнаваність не менше, ніж у відомого політика, а серіал замінив йому політичний беграунд – зміст, політичну історію, якої в нього немає. Люди, що шукають альтернативу, готові вбачати його роль в серіалі, де він грає президента, як певний політичний досвід. І начебто він дає відповіді на певні питання. Інша справа, що серіал і Голобородько – це не реальний Зеленський. І він потрапив у струю, яка називається «проти всіх». Це те, про що я говорив на початку – висока втомлюваність від старих політиків. Щоправда, у мене є до нього питання: мені здавалося, що він як хороший актор має розуміти, що його «блатні інтонації» відштовхують від нього значну частину електорату. Він виглядає як «пацанчик на районі». І різниця між Голобордьком та реальним Зеленським дуже помітна. Це помилка в комунікації, тим більше, актору легко освоїти такий предмет, як сценічне мовлення.
Ви вірите у версії, що розповсюджують ЗМІ, що Зеленський може «злити» голоси на користь Юлії Тимошенко, або навпаки – їй запропонують посаду прем’єра, щоб вона закликала своїх виборців голосувати за Зеленського?
Сценарій може бути будь-який. Але думаю, зараз і сам Зеленський не знає, яким він буде. Думаю, що він сам ще нічого не вирішив.
Він – ні, а ті, хто за ним стоїть?
Я не вірю в теорії, що хтось за кимось стоїть – це для не дуже розумного обивателя. Якщо хтось комусь дає гроші, це не означає, що цей хтось їх адекватно відпрацює і буде «лялькою», якою управляють, смикаючи за мотузочки. Навряд чи Зеленський є лялькою в руках Коломойського, навіть якщо сам Коломойський так думає. По-перше, за моєю інформацією, Коломойський винен йому гроші за роботу на телеканалі «1+1». По-друге, лялька (як у випадку з Ляшком), може дуже швидко перетворитися на самостійного політика, щойно набуде політичної легітимності і отримає державні повноваження.
Якщо взяти ситуацію чинного президента: ситуація виглядає так, що його команда розраховувала на те, що здобуття Томосу значно підвищить його рейтинг, але цього не сталося.
Думаю, що розраховувала. Але вони забули, що велика частина виборців відносить себе до московського патріархату, як і Петро Олексійович всі ці роки був парафіянином МП. Ці люди що – через Томос голосуватимуть за Порошенка? Навряд чи. А що робити католикам, греко-католикам, мусульманам, атеїстам, агностикам? Чого не розуміє штаб Порошенка та він сам, що релігія та політика мають йти нарізно. А якщо ти, політик, і основне досягнення пред’являєш із царини релігії, так взагалі тобі потрібно робити кар’єру не в державному апараті, а в церкві. Мені здається, він сплутав формати. Адже громадян цікавить не автокефальна церква (хоча вони не проти її), а безпека країни, відсутність корупції і зростання рівня життя. А Томос не дає відповіді на ці питання.
А що скажете щодо Гриценка? Чи вплине на його популярність пікірування з генпрокурором щодо питання «чий син де служив?».
Думаю, що Гриценку не вистачає головного: вчинків і харизми. Він чесний, але не цікавий широкому загалу. А такі не виграють.
Ну, у нас є такі «цікаві», наприклад, Ігор Шевченко, який «краде» шапки та з біл-бордів «шукає дружину». Такі ж теж не виграють?
Не треба плутати, коли політик не цікавий, з тим, про що я говорив раніше. Людей не хвилює ні те, чи знайде він собі дружину, ні кількість «украдених» ним шапок. Людей хвилює – як він виграє війну, як захистить інтереси України на міжнародній арені, як викорінить корупцію та проведе необхідні економічні реформи, щоб підвищити рівень життя людей.
На вас у мережі ллється чимало бруду. Це пов’язано з тим кандидатом, якого ви консультуєте на цих виборах? Хто це?
Нехай. Якщо мене хтось критикує, то я справді небезпечний і роблю свою роботу добре. Чим більше пишуть, тим краще. Що стосується того, з ким я працюю, то набагато важливіше, щоб твій клієнт був публічним і діяв так у публічній площині, щоб він був помітним. Якщо замість нього починають розмовляти політтехнологи і політичні коментатори, це говорить про те, що мікроскопом забивають цвяхи. Я – мікроскоп, не треба мною забивати цвяхи. Мене треба використовувати у штабі, а не на телебаченні. Тому я нічого не говоритиму про своїх клієнтів.
Розмовляла Маргарита Стеценко
