Благодійники мимоволі. Безхатченки, колишні зеки,алкоголіки й наркомани творять добро власними руками для заможного життя тим, хто в скрутну хвилину запропонує тарілку гарячої каші, житло, постійне харчування і працевлаштування, навіть лікування від шкідливих залежностей. У привітних представників реабілітаційних центрів обіцянок нещасним багато. В безвиході їх допомогу приймають і стають рабами. А зароблені ними копійки за регулярно підтримують Росію, країну-агресора. Решта осідає в гаманцях місцевих благодійників для задоволення власних залежностей.
Оголошення про лікування від алко-, нарко-, ігрової залежності настирно тріпочуть на дверях під’їздів. Або в маршрутках чи на стінах непрестижних «наливайок». Телефонують туди й такі, хто з різних причин залишився без житла і копійки в кишенях. Люди згоджуються поліпшити своє життя. Бо кілька днів на чужих недоїдках, а часто без них, висмоктують рештки людської гідності і вже не насторожує, що благодійники приховують адреси своїх філіалів, але готові особисто приїхати по нового раба на власному авто.
Хором читали Біблію, а від роботи випадали нігті
Мешканцю Дніпра Олегу Г. у реабілітаційних центрах довелося побувати двічі: у Львові, згодом у Києві.
«У Львові вкрали картки й документи. А треба ж повертатися якось додому. Грошей нема. Звернувся у ребцентр від благодійного фонду «Преображення України». Це їхні оголошення всюди розклеєні. Там допомагають в таких ситуаціях, до якої втрапив я. Крім мене, в центрі «перебивалося» близько десяти мешканців. Там такі, хто відсидів і не може знайти роботу, наркомани, які уникають зустрічі з колишніми друзями, працював сирота непитущий. У нього поліція житло відібрала.
Працювали по вісім годин на день. Вихідні – неділя й великі церковні свята. Здебільшого лежали перед телевізором, фільми дивитися можна, новини – ні. Забороняють зберігати гроші й медикаменти, вживати алкогольні напої й наркотики. Не можна мати при собі мобільний телефон. Секс дозволяють тільки подружнім парам».
Очолювало філіал подружжя з «колишніх»: наркозалежна і злочинець. Мобілки були тільки у них. Залишати приміщення їм заборонено, керівники, за вимогою «старшого» (в кожному місті такий контролює п’ять-шість філіалів), зобов’язані проживати спільно з «рабами».
«Керівники непрацюють взагалі. Але гроші від замовників тримають у себе. Іноді вони спиваютьсяз нудьги, працівники на них скаржаться. «Старший» може побити керівників за пиятику. Обшукати. За провину виганяли, не били. Хворих лікували доступними ліками. Бачив працівника, після тюрми жив на вулиці (родичі вигнали), флюорографія показала туберкульоз. Його під наглядом переселили в лікарню. Флюорографію, до речі, роблять всім новоприбулим».
Олег каже, що львівські співмешканці вирізнялися набожністю. Годину кожного дня хором читали Біблію. Але виконували безплатно роботи, за які ніхто не брався навіть за гроші.
«Змусили нас при мінус 20 копати траншею, роздовбуючи ломами асфальт. У мене нігті відпадали. Напарник сказав, що в тюрмі йому було легше. Але й насильно не тримають. Розклейка рекламок ребцентру, пошук замовників на робочу силу, наприклад. Називається прогулянка. Під час такої я й пішов. Вдалося заощадити з грошей на проїзд, купив мобілку й пішов. Друзі допомогли фінансами, я повернувся додому».
Чоловік стверджує, що підприємства-замовники за працівника платили філіалу 30 гривень.Тобто у Львові «Преображення» отримує з жильця близько шести тисяч гривень на місяць, проживаючих 10-15 осіб. Оренда приміщення – вісім тисяч гривень, позаяк житло ніколи не знаходиться в місті, тільки на околицях. Але люди, замість хоча б мінімальної зарплати, працюють буквально за їжу.
«Харчування залежить від совісті керівника й фантазії куховарок. А це – макарони, каша,пісний борщ, одна котлета в день. Такий же обід дають з собою. У Львові бракувало замовників, відчуття голоду супроводжувало часто».
Наркоманів і алкоголіків насправді ніхто не лікує
Мало чим відрізняються правила благодійності й у київських філіалах «Преображення». Працюють по 12 годин без вихідних, але користуватися мобільниками, навіть інтернетом дозволено. Та й Біблію читають всього двічі на місяць, люди втомлюються на роботі. Співмешканців більше – по 20-30 осіб. Із замовників найбажанішим є ПАТ «КиївХліб». Працівники досхочу наїдаються випічки. Бо грошей однаково не отримують.
В окремих столичних організаціях новому «рабу» зроблять аналізи на виявлення ВІЛ та гепатиту. Приймають жінок. Їх обов’язки традиційні: приготування їжі, прання,прибирання. Лікуванням алко- та наркозалежних не займається ніхто і ніде. Все відбирають при заселенні, залежність «лікується» безвихіддю та безгрошів’ям.
«Співмешканці пили, як пригощав хто, або вдавалося щось поцупити. Особливо хитрі домовлялися із замовником, щоб поденну оплату напряму отримувати. Могли б знімати дешеве житло, пиячити безперешкодно. Але керівники завжди дізнавалися про це. Звісно телефонували замовнику й розповідали, що ці судимі сволоти без нагляду працювати не будуть і неминуче щось вкрадуть. Насправді, невеликими групами ми самостійно через увесь Київ їздили на роботу, без конвойного супроводу. Якось, дорогою отак втекло шість чоловік, в організацію повернувся тільки я з напарником. Особливо буйних чи лінивих відправляли на проживання в Дніпро. Знаю, що там «Преображення» тримає свій город. Жильці задіяні на грядках,навіть у місто не виходять. Кажуть, за людьми пильно слідкують, не випускають за територію. Можуть бити».
Трохи поцікавившись благодійним фондом «Преображення», можна дізнатися: філіали допомоги знаходяться у великих містах всієї України, функціонують такі у Польщі та Ізраїлі та Росії з центральним офісом у Кемерово. Туди кожного місяця надсилається левова частка зароблених безхатченками грошей – засновнику фонду Віталію Охотнікову. Мешканці ознайомлені з його історією життєвого перевтілення з безнадійного наркомана в успішного очільника благодійного фонду «Преображення», для натхнення, напевно.
Справедливості заради треба побачити все на власні очі. Журналіст «Голос-Інфо» зателефонувала в один з київських ребцентрів. Чоловік на протилежному кінці зв’язку активно поцікавився, об що мене боляче вдарило життя. Вислухав мою легенду про нема житла-грошей-роботи, визнав мою ситуацію катастрофічною, та запропонував негайно приїхати за місцем мого знаходження й доправити мене до центру. Отже, продовження незабаром.
