Сьогодні відбувся прес-показ трагікомедії Луїса Ортеги «Янгол». Стрічок із такою назвою існує кілька, одна навіть 2018 року випуску. Однак саме цей «Янгол», спільного виробництва Іспанії та Аргентини, є кандидатом на премію «Оскар». І якщо коротко, то це був би цілком гідний вибір.
У номінації «Найкращий фільм іноземною мовою» цього року 87 претендентів. Хоча, якби не іноземне походження, «Янгол» міг би претендувати на багато номінацій – адже і сценарій, і режисура, і акторська та операторська роботи, і монтаж тут зроблено дуже талановито. А музика та спецефекти просто не псують загального враження, не відтягуючи на себе зайвої уваги глядача. Власне, на спільний результат працює все, і цей синергетичний ефект досягається – мабуть, за це треба подякувати продюсерам Педро та Августину Альмодоварам.
Світова прем’єра стрічки відбулася на цьогорічному Каннському кінофестивалі у програмі «Особливий погляд». Фільм засновано на реальних подіях – історії одного із найстрашніших вбивць Аргентини. Дія відбувається у 1971 р., і атмосферу того часу передано напрочуд гарно. Багато правдивих дрібних деталей – наприклад, розшаровані нігті дружини наркомана. Єдине, що бентежить – що головні герої скрізь залишають відбитки пальців, анітрохи цим не переймаючись. Загальновідомо, що в будь-якій поліції працюють ідіоти, але ж не могла аргентинська поліція бути аж настільки тупою?

Із перших кадрів фільму автори роблять дуже підступний трюк: першим на екрані з’являється головний герой, моральний виродок, і глядач увесь сюжет бачить через призму його сприйняття. Щоправда, пройнятися до нього симпатією все одно складно – нормальній людині його спосіб мислення чужий. Однак і бажання відразу знищити як соціально небезпечного не виникає: спочатку його нерозуміння, що таке приватна власність, майже зворушує, і градус підвищується дуже поступово. Цілком імовірно, що адвокату таки вдалося би домогтися скасування смертного вироку, довівши непідсудність клієнта. Якби не черговий непередбачуваний поворот сюжету…
До слова, повороти сюжету в «Янголі» водночас і несподівані, і закономірні. Тому сюжет виглядає цілком правдоподібним попри всі свої сюрні моменти. Значною мірою це пояснюється акторською грою Лоренцо Ферро, котрий до цієї стрічки знімався лише в серіалах. Так переконливо зіграти маніяка дано не кожному 20-річному реперу. Його партнер, Чіно Дарін, має у своєму творчому доробку 13 повнометражних фільмів і кілька серіалів, тому контраст не такий великий. Однак акторів у цей фільм добирали так ретельно, що навіть епізодичні персонажі (поліцейський у відділку, охоронець у ювелірній крамниці тощо) виглядають дуже колоритно, навіть якщо їм не щастить сказати жодного слова.

Усі 118 хвилин фільму глядач переживає: то сміється, то тривожиться, то схрещує пальці, сподіваючись на те, що все налагодиться… Із 10 січня така можливість буде в усіх українців – стрічка вийде в загальноукраїнський прокат. Але особам із делікатною психікою, вагітним жінкам та неповнолітнім краще утриматися від перегляду. Особливо якщо вони стоять на лівих позиціях: фільм неформатний, у ньому майже всі курять, жінки не розмовляють між собою про щось, крім чоловіків, нема позитивних героїв-негрів та начальниць, а чоловіка нетрадиційної орієнтації називають «смоктуняра». Тут немає іншої цензури, крім художньої. І якщо ви скучили за справді правдивим фільмом, не вихолощеним сучасною кон’юнктурою, то вам сюди.