Що може виграти Україна, користуючись конфліктом між Путіним і Лукашенком?
Між Російською Федерацією і Білорусією існують «особливі союзницькі відносини”. Так під завісу року, ймовірно, у відповідь на широко розтиражовану репліку Олександра Лукашенка відреагував прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков. Він зазначив, що слова Лукашенка про те, що Росія перестала вважати Білорусь братнім народом, «не потрібно висмикувати з контексту».
«Я не думаю, що або в Москві, або в Мінську знайдеться хоч хтось, хто буде оскаржувати де-юре або де-факто наявність особливих союзницьких відносин», – не без пафосу сказав пан Пєсков.
Нагадаємо, Олександр Лукашенко заявив буквально наступне: «Я вже не називаю Росію братньою державою, тому що, як мене інформують, в РФ це не сприймається. Нібито прийшли нові люди, яким це поняття неприйнятно. Що ж, будемо партнерами тоді».
Які джокери ховає в рукаві РФ і де-факто підконтрольний їй Мінськ? Про це в бесіді з Голос-info розмірковує політолог, директор «Агентства моделювання ситуацій» Віталій Бала.
Як ви вважаєте, яким чином, відгукнуться (і чи можуть мати наслідки в принципі) останні публічні з’ясування відносин між Володимиром Путіним і Олександром Лукашенком на зовнішньополітичні позиції нашої з вами країни?
Перш за все, хотів би відзначити, що це не вперше Лукашенко дозволяє собі публічні висловлювання, які, скажімо так, не подобаються Росії і персонально Путіну. Але, знову-таки, я не думаю, що він (Лукашенко – Авт.) Як політичний старожил зробив випад на адресу вищого керівництва РФ спонтанно. У Лукашенка, судячи з усього, спрацював інстинкт самозбереження і він, «наїжджаючи» на РФ, намагається витягти якусь вигоду для себе і для Білорусі.
Яку, конкретизуйте, будь ласка.
Переконаний, що і на цей раз вони знайдуть спільний переговорний знаменник, оскільки Путіну дуже важливо, щоб Білорусь була не просто лояльною і підконтрольною країною. Сьогодні ж знову говорять про «пожвавлення» ідеї створення єдиної держави і тому …
Вибачте, переб’ю. Це, з урахуванням «багатовекторних» метань Лукашенко, взагалі реально на сьогодні? Маю на увазі «єдину державу».
Реально чи нереально – покаже час, але факт залишається фактом: у Путіна зараз є два виходи. Або він погоджується з усіма вимогами Лукашенка (а їх крім президентів РФ і Білорусі, ніхто точно не знає), або шукає заміну своєму білоруському колезі, що явно не додасть йому електоральних балів і очікуваного в цілому кінцевого результату.
Що стосується України. Лукашенко неодноразово заявляв, що з території Білорусі ніхто на нашу країну не нападатиме. Але, на жаль для нас з вами, це питання не завжди залежить від нього – від Лукашенка.
Хочемо ми того чи ні, але Білорусь дуже і дуже сильно залежить від Росії, хоча Лукашенко, що нескладно простежити за публічною інформацією, час від часу виходить з себе і вельми емоційно реагує на речі, які йому не до душі.
Нещодавно Путін і Лукашенко провели зустріч, і, як повідомляють російські медіа, президент РФ запросив свого колегу, цитую, на новорічний робочий обід. Не потрібно бути Вангою, щоб розуміти, що тема України звучала в ході цього святкового vip-застілля. Як з урахуванням всіх цих демонстративних «рухів» Москви і Мінська мав би поводитися офіційний Київ?
Як ….? Я думаю, перш за все, виважено і спокійно. Навіть голосування по резолюції Генасамблеї ООН щодо Криму, коли Білорусь фактично не підтримала нашу позицію, ми не повинні брати до уваги. Все-таки ми маємо вирішувати ці питання не в публічній площині.
Зачекайте, ніхто не відміняв непорушне: «Хто володіє інформацією, той володіє світом». Публічно Україна хоч якось же повинна відреагувати. Або …?
Безперечно, має. Але. У публічній площині повинні звучати виключно виважені заяви, позбавлені (це моя суб’єктивна думка) будь-якого роду провокаційних ноток. Не потрібно надавати Білорусі і людям, які хочуть там якогось загострення, пов’язаного з РФ і Україною, можливості висмикувати емоційні заяви з загального контексту. І як би нам не хотілося іноді висловитися гранично жорстко, в даному конкретному випадку, на мій погляд, необхідно бути дуже і дуже стриманими.
Чи випадково, як думаєте, акурат, після загострення в Керченській протоці, після прийняття «антиросійської» резолюції Генасамблеї ООН сплив конфлікт між Путіним і Лукашенком або ця театральна постановка для іноземного «глядача» виникла все-таки спонтанно?
Я вважаю, що Лукашенко використовує ситуацію по максимуму в інтересах, як він їх розуміє, Білорусі. І він абсолютно все правильно робить, тому що у нього достатньо вузьке поле для маневру.
А які інформаційно-дипломатичні дивіденди ми можемо отримати? Ваш «рецепт».
Ми і так їх отримуємо …
Які саме? Конкретизуйте, будь ласка.
Ситуація складається так, що поведінка Росії не просто дратує – вона не сприймається ключовими світовими геополітичними гравцями, умовно кажучи, державами G7. У даній ситуації інтереси України співпадають з інтересами цих гравців ….
Якими саме інтересами?
Перш за все, мова йде про загрози, які несе Росія. Тому, навіть «антипутінські» заяви Лукашенка нам потрібно використовувати завжди і по повній програмі. А головне, нам не можна забувати про те, що будь-які заяви або дії Росії щодо України, так чи інакше, будуть такими, які (на мою суб’єктивну думку) не сприйме розумний Захід.
Скажіть, був би корисним для України рецепт відторгнення загальноприйнятих методів батога і пряника? Може бути, нам слід керуватися одним лише принципом – «Правда і нічого, крім правди»?
Саме ця формула, (хоча, відверто кажучи, ви подали її, скажімо так, душевно-м’яко, всіляко намагаючись згладити гострі кути), є оптимальною. Якщо підемо зі шляху правди, про яку ви говорите, всі плюси миттєво перетворяться на мінуси, ось і все. На жаль.
