Учора набули чинності зміни до Кримінального кодексу, які так лякали пересічних українців. Віднині перша частина статті 152 кваліфікує як зґвалтування не «статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи», а «вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних з вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої людини з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи». Звісно, багато хто напружився, прочитавши оце «без добровільної згоди потерпілої особи», тому що кримінальний кодекс не містить визначення, як можна відрізнити добровільну згоду від недобровільної – що й породило купу всіляких жартів та демотиваторів щодо розписки на спеціальному бланку. Але насправді все не так погано, як видається на перший погляд.
Закон обізвали сексистським, хоча насправді він якраз гендерно-симетричний – у ньому навіть статі не згадуються, фігурують лише «люди» та «особи». Однак спроба регулювати законодавчо таку делікатну сферу, як інтимні стосунки, очікувано викликала сильний спротив у суспільства, і він не завжди проявляється у формі жартів. Ось обрані коментарі з соцмереж: «Лежимо з чоловіком і розмірковуємо, кого у якості понятих запросити», «В СРСР сексу не було… тепер і в Україні не буде)))», «А є акт виконаних робіт? Бо можна штраф заплатити за невиконану в повному обсязі роботу», «А я от сподіваюсь, що ваша дружина на вас не заявить, коли ви їй шубу не купите)))», «Мля, навіть при Сталіні такої херні не було», «Не смішне: вона мати трьох дітей, а він щодня п’яний б’є їй пику, а потім тягне в ліжко, а вона з ним не розлучається, тому що не знає, як дітей потім утримувати. Думаєте, вона після цього закону побіжить садити свого чоловіка, залишившись із трьома дітьми і ще клеймо на дітей зк повісить?»
До речі, сама недолугість формулювань (особливо тішить «геніталій або будь-якого іншого предмета») викликає радше сміх, але те, що завдяки цим формулюванням хтось отримує інструменти для належного захисту своєю честі і гідності, а хтось – для наживи і шантажу. «Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин», – як заміряти рівень вільного волевиявлення і яким чином урахувати супутні обставини, наразі неясно. На жаль, поки що це дуже великий простір для маніпуляцій. А в мутній воді, як відомо, легше рибку ловити… (Тут згадалося опитування американського сайту знайомств Can Do Better, за результатами якого 36 % опитаних жінок готові шантажувати колегу або боса заради просування в бізнесі або кар’єрі. Українські жінки ан мас не такі кар’єристки, але «будь-яка влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно», а таке формулювання дає їм до рук дуже суттєвий важіль впливу.)
Що ж до останнього наведеного коментаря – так, насправді зазначені поправки до Кримінального кодексу самі собою не вирішать проблеми сексуального насильства. Будь-який український юрист підтвердить: в Україні відсоток жінок, реально готових відстоювати свої інтереси в суді, критично низький. За статистикою київського Притулку для тимчасового перебування жінок, що зазнали насильства у сім’ї, 97 % клієнток, попри всю надану їм підтримку (а це можливість жити безкоштовно, послуги юриста та психолога), врешті-решт «повертаються в сім’ю», погоджуючись на ті самі умови. Лише 3 % реально змінюють своє життя.
За іронією долі перевагами нового Кримінального кодексу радше скористаються ті, хто й раніше був готовий дати відсіч агресорові. У часи чинності старого формулювання феміністичні організації стверджували, що статистика зґвалтувань занижена в 10 разів, і нова редакція навряд чи автоматично зробить цю статистику коректною.
Наразі для тих, хто боїться нового формулювання статті 152, є дві новини (ну як новини – насправді всі про це знають), добра і погана. Добра: презумпція невинуватості залишається, тому це обвинувач/ка має довести, що ви ґвалтівник, а не ви виправдатися. Погана: «ментівський безпрєдєл» у нашій країні ще довго буде прозою життя, тому вирішальним чинником залишатиметься не текст закону, а те, як він виконуватиметься.
Врешті-решт сім європейських країн уже прирівняли у своїх кримінальних кодексах секс без згоди до зґвалтування: Велика Британія, Ірландія, Бельгія, Люксембург, Німеччина, Кіпр та Швеція. Так що не ми перші й не ми останні. Але насправді якщо у пари нормальні, здорові, гармонійні стосунки, то їй буде дуже далеко, як тепер у Кримінальному кодексі України формулюють визначення зґвалтування. Адже любов і повага залишилися такими самими, як і раніше.
