Десятки людей у сутінках пересуваються підземеллям, слухають про мистецтво та історію. Це екскурсія у гроті Одеського художнього музею.
Музей розташований у пам’ятці архітектури національного значення. Традиційно для Одеси будинок зведено з ракушняка. Матеріал добували з-під землі, тому під палацом виникли пустоти. Згодом там облаштували підземний грот.
Таке колоритне місце раніше було майже недосяжним для містян. Щоб потрапити сюди, охочі мали домовлятися заздалегідь і йти хіба великою групою.
Зараз цю екскурсію проводять регулярно. Подивитися на музейні катакомби приходять люди різного віку: від підлітків до пенсіонерів. Відвідувачів ведуть довгими тунелями та показують, де раніше був таємний вихід до моря.
Розповідь слухають мовчки, бо кожний звук тут лунає вдвічі голосніше. Вже після екскурсії жваво обговорюють почуте:
“Раніше я й не знала, що в Одесі є таке місце, а тим паче в музеї”, – ділиться відвідувачка.
Двигуном таких неформатних заходів стали волонтери, які створили організацію Museum for change та вирішили “рятувати” музеї. Виявилось, що в Україні це не так вже й просто.
“За кордоном відвідування музеїв – це занурення в культуру. Ми ж звикли до того, що музеї в Україні – це біль. Приходиш і розчаровуєшся. Але зараз культура стала більше потрібна всім, бо музеї – це “безпечний простір” за часів невизначеності країни”, – розповідає кураторка проекту Museum for Сhange Олександра Ковальчук.
Активісти базою для своєї творчості обрали Одеський художній музей.
Нову частину команди наукові співробітники прийняли не одразу. Хтось підтримував реформи, декому було складно змінювати свій ритм роботи ще й за маленьку зарплатню. Через декілька років співпраці конфліктів поменшало. З травня 2018 року кураторка волонтерського проекту Museum for Change стала заступницею директора.
“Так, інколи ми дискутуємо, сперечаємося. Але впевнена, це нормально”, – каже Олександра.
Активно волонтерів підтримує і новий керівник музею Олександр Ройтбурд.
Якось навіть проводили концерт фрік-групи “Хамерман знищує віруси”. Захід сподобався не всім, але популярність музею зросла.
Олександра згадує, що всього за декілька днів цей нестандартний виступ набрав 4 тисячі репостів: “Я не можу порадити такий піар-хід іншим музеям – це дуже ризикований крок. Але охоплення були величезні”.
Уроки у форматі Museum for kids
Аудиторія молодшає, каже волонтерка. Основні відвідувачі – це 40+, але й дітям місце знайшлось. Два роки тому в Одесі з’явився формат Museum for Kids. Зазвичай, дітвора сидить просто на підлозі та спілкується з мистецтвознавцем. Діти малюють “своє натхнення” або картини, що навколо них.
“Ми хочемо, щоб діти, приходячи до музею, отримували позитивний досвід і відчуття легкості, інтересу і цікавості. Те, чого ми були позбавлені в дитинстві”, – додає волонтерка.
За три роки роботи волонтери встигли запустити декілька проектів і для інших музеїв міста та навіть консультувати колег зі Львов та Києва.
Чи може державний музей стати прибутковим?
Місцева влада до новацій музею ставиться позитивно.
“Минулого року я призначив Олександра Ройтбурда на посаду директора Одеського Худмузею. Опору від деяких політичних сил було багато, але громадськість активно підтримала цю кандидатуру, бо Ройтбурд – першокласний менеджер. З ним музей отримав друге життя. І якщо ми хочемо мати сучасні музеї – маємо кардинально змінювати підхід до розвитку та управління цими закладами”, – коментує керівник Одеської ОДА Максим Степанов.
Загальне фінансування музеїв Одеської області на цей рік – понад 41 мільйон гривень.
Це більше, ніж минулого року, але недостатньо для повноцінного реформування музейної системи.
“Завжди є, на що витрачати кошти: спорт, школи, дороги. Як сьогодні можна просити гроші на музей?” – каже Олександра Ковальчук.
Усвідомлюючи, що офіційних надходжень недостатньо, одеські волонтери вирішили збільшувати музейний бюджет самостійно: проводячи яскраві заходи та продаючи сувеніри. Так, за минулий рік на спецрахунок музею вдалося заробити додатковий мільйон гривень. Гроші пішли на премії працівникам, нову техніку та закупку сувенірів, але і тут не все так просто.
Активісти вважають, що фінансувати культуру і мистецтво має не так держави, як населення.
“Музеї можуть заробляти, продаючи квитки та сувеніри, але такий заробіток не суттєвий. Основні ресурси для розвитку все ж повинні надходити від спільноти. І зараз сотні людей готові фінансувати заклади”, – каже Олександра.
Як з’ясувалося, заробити додатковий мільйон простіше, ніж його витратити.
Якщо державному музею потрібен юрист або третій двірник – це повинні затвердити всі профільні комісії, а потім ще й підтримати обласна рада, розповідає Олександра. З сумом додає: “Про посади на кшталт дизайнера чи SMM-спеціаліста мова взагалі не йде, ви ж розумієте”.
Законодавство застаріло. Багато у чому воно спирається на радянське: мільйон обмежень та практично ніяких прав.
Волонтерка каже: “Ми не можемо запропонувати співробітникам такі оклади, які музей вважає за потрібне. Навіть, якщо має на це кошти”.
Але найголовніший законодавчий конфлікт у питанні про те, що охороняти – музейні експонати чи будівлю, де ці колекції зберігаються?
Українські музеї, переважно, розташовані в пам’ятках архітектури, а не в нових будівлях. Якщо дбати про твори мистецтва: проводити витяжки, кондиціонування, системи контролю температури – це порушить інтер’єр та завдасть шкоди автентичному вигляду будови. Але, якщо цього не робити – можна втратити експонати.
І цей конфлікт треба вирішувати вже, бо, кажуть у музеї, можна поступово втратити і будівлю, і картини.
