Як заявив керівник “Нафтогазу” Андрій Коболєв, сторони мають обговорити “умови імпорту і транспортування газу після завершення газових контрактів”, що були підписані у Москві десять років тому у присутності українського та російського прем’єрів – Юлії Тимошенко та Володимира Путіна.
Ці документи стали предметом багатомільярдної суперечки між “Нафтогазом” і “Газпромом” у Стокгольмському арбітражі, за підсумком яких чистий виграш “Нафтогазу” становить 2,6 млрд доларів.
Проте дія цих угод завершується вранці 1 січня 2020 року, а відтак, сторони мають менш як рік, аби узгодити нові умови транзиту російського газу територією України, а також можливість відновлення його постачання до України, яка не імпортує газ із Росії від листопада 2015 року.
Які чинники впливатимуть на ці переговори і якими можуть бути їх результати?
1. Чому це важливо?
Досі понад 40% російського газу іде до Європи через Україну, тож майбутнє цього маршруту є важливим для європейських споживачів.
Росія твердить, що із запуском другої черги “Північного потоку” та “Турецького потоку” зможе доставляти ті самі обсяги газу європейським споживачам в обхід України, яку вважає ненадійним партнером.
Українська сторона заявляє, що її ГТС є оптимальним маршрутом, який вигідніший для європейців, ніж нові, пропоновані Росією шляхи.
Як зауважує голова Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар, попри всі звинувачення, українська ГТС лише двічі ставала причиною невдоволення європейських споживачів.. У 2006 і 2009 роках, коли Росія перекривала “газовий вентиль” і припиняла поставки газу до України. Водночас за 5 років після анексії Криму Росією і конфлікту на Сході, український маршрут не схибив жодного разу, зазначає експерт.
До того ж, каже Михайло Гончар, транзит газу з Росії до Європи щороку приносить Україні 2,5-3 млрд доларів, які є чесно заробленими грошима:
“Без української ГТС російський газ є хімічною субстанцією з формулою СН4, яка видобувається у сибірських болотах. Товаром, за який у Європі платять гроші, цей газ стає тоді, коли він поєднується із нашою транзитною послугою. Чому ми повинні втрачати ці гроші?”
2. Чого прагне Україна?
За словами Андрія Коболєва, на переговорах з росіянами за посередництва європейців українська сторона намагатиметься досягти принаймні дві мети: зберегти транзит російського газу через Україну і укласти контракти за європейським правом.
“Якщо ці умови будуть виконані, то ми матимемо обсяги (газу для транзиту), а також гарантій, що ці обсяги будуть нам або надаватися, або Україна гарантовано буде отримувати гроші, якщо російська сторона не буде дотримувати свої зобов’язання”.
Російська сторона – як президент, так і керівники “Газпрому” – кажуть, що транзит збережеться.
“Завантажимо не тільки обидва “Північних потоки”, не тільки “Турецький (потік)”, але при такому обсязі поставок європейським споживачам зберігаються можливості транзиту через Україну”, – заявив російський президент під час візиту до Сербії 17 січня.
У Росії не називають обсяги цього транзиту.
Українські ж оглядачі зауважують: потужності другої гілки “Північного потоку” (55 млрд кубів) разом із “Турецьким” (31,5 млрд кубів) приблизно дорівнюють тим обсягам газу, який нині іде через українську ГТС.
Транспортувати 10-20 млрд кубів, які Росія може запропонувати Україні після введення обхідних газогонів, невигідно.
“Коли система розрахована на 142 млрд кубів транзиту, а буде прокачуватися 15 млрд кубів – одна десята, 90% потужностей стають зайвими, а сама система генеруватиме лише збитки”, – каже Михайло Гончар. Він попереджає, що після цього постане питання оптимізації газотранспортних потужностей з усіма наслідками: консервації, виведення з експлуатації, охорони, що теж означатиме колосальні витрати.
Крім суто економічного, збереження газового транзиту має для України важливий безпековий аспект.
“Масштабність подальшої агресії Путіна залежить від розширення його можливості постачати російський газ в обхід України, оскільки він вже не потребуватиме українського шляху. Цьому треба запобігти”, – заявив днями депутат Європарламенту від Німеччини Міхаель Галер, повторюючи думку, яку вже тривалий час озвучують як офіційний Київ, так і українські експерти.
Під час зустрічі з міністром закордонних справ Німеччини 18 січня очільник МЗС Павло Клімкін заявив, “якщо не буде транзиту українською територією, то, звичайно, Росія буде застосовувати абсолютно інші методи для дестабілізації України”.
Наприкінці минулого року на користь таких припущень з’явилося ще одне застереження:
“Росія використовує нову інфраструктуру для розширення воєнної присутності, – каже Михайло Гончар. – Збудували Керченський міст, тут же наростили присутність і в Криму, і в Азовському морі. Захопили наші бурові платформи на шельфі Чорного моря, оснастили їх радіолокаційними станціями – контролюють весь трафік у північно-західному секторі моря. Те саме буде і на Балтиці після введення “Північного потоку-2”.
3. Чи добудують “потоки”?
“Цей проект не зірве вже ніхто”, – заявив про “Північний потік-2” міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маасу Берліні цього тижня. За його словами, зупинити проект не зможуть навіть санкції США.
“Санкції США можуть привести до виходу з нього західних компаній, у тому числі німецьких концернів. Це, однак, не призведе до згортання проекту. В такому разі Росія реалізує його поодинці, і тоді вже ніхто не буде мати впливу на збереження транзиту газу через Україну”, – попередив голова німецького МЗС.
Під час візиту до Києва він підтвердив, що Німеччина виступає за збереження українського маршруту транзиту, так само, як і наполягає на тому, що “Північний потік-2” не є політичним проектом.
Як твердить Андрій Коболєв, в нього немає відповіді на запитання, чи буде запущено “Північний потік-2”, але “з теорії перемовин відомо, коли ваш контрагент починає заявляти, що щось у майбутньому є невідворотнім, це є ознакою його сумнівів у тому, що він насправді так вважає”.
Що ж до “Турецького потоку”, то його перша нитка “буде точно запущена”, – каже голова “Нафтогазу”, додаючи , що “ця битва, на жаль, була програна Україною давно”. Проте друга нитка під питанням, оскільки нею має доставлятися газ не турецьким, а європейським споживачам. Її доля буде залежати від дій Європарламенту найближчим часом і того, чи ухвалить він зміни до директиви щодо газопроводів:
“Якщо вдасться проголосувати за застосування цієї директиви до морських офшорних газопроводів, є велика вирогідність, що не відбудуться ані друга нитка Турецького потоку, ані Північний потік-2”, – каже Андрій Коболєв, зауважуючи, що “стриманого оптимізму” у цьому питанні Києву додає румунське головування у ЄС.
На застосування європейських правил замість “договорняків” під час переговорів сподівається і міністр закордонних справ України Павло Клімкін.
“Поширення європейських правил на “Північний потік” є єдиним ефективним способом зробити наші тристоронні консультації ефективними і конструктвними”,- заявів очільник МЗС.
4. Чи домовляться сторони за рік?
Конкретних домовленостей навряд чи варто очікувати до того, як стануть відомі результати президентських виборів в Україні, вважає керівник “Нафтогазу”.
“Тягнуть час, – каже Андрій Коболєв. – Думаю, до завершення політичного процесу (виборів президента)”.
Він твердить, що у разі, як технічні питання будуть узгоджені впродовж року, угоди реально підписати навіть після парламентських виборів.
Михайло Гончар зауважує, якщо контракти будуть підписані, то, швидше за все, йтиметься про короткострокові угоди, що діятимуть до часу, “поки Росія не доведе до завершення свої потоки на Балтиці та Чорному морі”.
“При активній позиції “Нафтогазу”, пасивній підтримці України з боку Європейської комісії, й необхідності “Газпрому” мати якийсь документ транзиту через Україну, ближче до кінця роки може бути підписаний якийсь тимчасовий контракт – на рік або два”, – каже Михайло Гончар, додаючи, що такий сценарій передбачає бізнесові мотивації Росії.
5. Якщо угоди не будуть підписані?
Пан Коболев не виключає і ситуації, коли після завершення старих контрактів нові не будуть підписані.
“Чи є вирогідність того, що Газпром відмовиться і спробує увійти у 2020 рік без контрактів? Так, і таке вже бувало. Чи може він відключити транзит? Може, і таке теж було двічі зроблене на практиці – 2006 і 2009 році, обидва рази у січні, створюючи тиск як на Європу, так і на Україну”, – відповів голова Нафтогазу на запитання ВВС News Україна.
“Росія може влаштувати чергову газову кризу для того, звинувативши у ній Україну, з тим, щоб стимулювати Європу до перегляду підходів і термінового завершення Північного потоку-2”, – вважає Михайло Гончар.
