Отже, ЦВК днями припинила приймати документи тих, хто прагне поборотися за президентський пост. На сьогодні офіційно зареєстровано 30 кандидатів. В їх числі не мало таких, кому перемога може хіба що снитися. Тож з якою метою вони сплачують 2,5 млн. грн. застави і приймають участь у за відомо програшній грі?
На переконання експертів, головним завданням кандидатів другого, третього (і т.д) ешелону є зондування електорального ґрунту перед парламентськими виборами, “мочити” чорним піаром замовленого кандидата, нарешті – заробити на продажі своїх представників в виборчих комісіях.
Наразі політичні соратники одного з фаворитів виборів-2019 — Юлії Тимошенко досить часто повторюють тезу, що ЮВТ в 2010-му програла лише на 2,5% президенту-втікачу Віктору Януковичу, що призвело до анексії Криму та військових дій на Донбасі. Союзники пані Тимошенко стверджують, що її поразка на совісті Яценюка, Ющенка, Тягнибока, які перед другим туром синхронно закликали своїх прихильників голосувати “проти всіх”.
Підтримка лідерки “Батьківщини” у президентському шорт-листі зараз становить близько 12%. Схожа електоральна картина й у активі інших топових кандидатів, але є одне “але”: досить багато українців ще не визначилися і навіть не знають достеменно, чи підуть на дільниці аби віддати свій голос, а це означає, що справжні і куплені кандидати невеликої “вагової категорії” можуть реально змінити політичні розклади. Хто вони і за чий кошт влаштовують свої політичні “шабаші”?
Другий ешелон кандидатів — це, передусім ті, хто має електоральну підтримку в районі 5%. Наприклад, лідер “Самопомочі” Андрій Садовий (за даними КМІС — 4,6%). “Львівського мера не можна вважати технічним проектом попри його не високий рейтинг. Він, за моїми даними, приймає участь у президентському марафоні виключно з однією метою — провести свою “Самопоміч” до парламенту наступного скликання”, – коментує для “Голос-Інфо” політолог Віктор Купрій. Нагадаємо, певний час пан Садовий вів перемовини про об’єднання з Анатолієм Гриценком, але не склалося. Колишній міністр оборони намагався також домовитися (з прицілом на осінні вибори до ВР) з іншими політичними силами, наприклад, з Аграрною партією (лідер — Віталій Скоцик), яку в 2018-му покинув ще один кандидат в президенти другого ешелону Роман Безсмертний. Розрахунок Романа Петровича простий: обміняти свої пост виборчі президентські бонуси на активну участь у парламентському житті. В кулуарах подейкують, що Безсмертний покинув “Аграрну партію” через закулісні перемовини аграріїв про союз з чинним президентом Петром Порошенком.
“Свобода” нещодавно висунула свого кандидата — екс віце-спікера Руслана Кошулинського. Його “президентські” шанси мізерні, але головна ставка праворадикалів — парламентські вибори.
Президентську фортуну вирішили також випробувати екс-регіонал, лідер партії “Основа” Сергій Тарута, ще один колишній представник ПР Євген Мураєв, нардеп Юрій Дерев’янко, опальний Ілля Кива та епатажний Сергій Каплін. До слова, Арсена Авакова — який обіймає міністерське крісло за квотою покійного де-факто “Народного фронту”, називають головним фінансовим донором кандидата в президенти Киви. Що ж стосується Капліна, то він є діючим нардепом від БПП. В 2015-му створив “Партію простих людей”, яку через рік перейменував в “Соціал-демократичну партію”. Сергія Капліна, обізнані в політичних хитросплетеннях люди називають союзником газового олігарха Фірташа та нардепа Сергія Льовочкіна.
З великими грошима, але без рейтингу стартував соратник Рината Ахметова — Сергій Тарута. Один із власників “Індустріального союзу Донбасу” втратив більшість своїх активів після російського вторгнення. На переконання деяких політологів, активізація Тарути пов’язана з бажанням Ахметова допомогти Юлії Тимошенко знайти на сході країни своїх виборців. До слова, в політичних колах ходять чутки, що Сергій Тарута може очолити уряд в разі перемоги ЮВТ на президентських виборах. Чи зможе пан Тарута забрати частину виборців в Мураєва та Бойка, які теж “пасуться” на східному електоральному полі — питання. Але соціологи дають їм сумарно понад 10% і в разі об’єднання, “східні” кандидати мають шанси виходу в другий тур.
Колишній соратник екс-президента Грузії — позафракційний нардеп Юрій Дерев’янко запевняє, що йде в президенти аби створити “неоекономіку і цифрову державу”. Парламентар, якому “світить” хіба що місце у наступній Раді, пропонує українцям категоріями Big Data, блокчейн, робототехніки.
Олігарх Ігор Коломойський при кожній публічній нагоді натякає, що підтримує Юлію Тимошенко. Але паралельно — від УКРОПУ Александра Шевченка та головного “слугу народу” Зеленського.
Чимало аналітиків переконані, що електоральні “карлики” можуть стати кандидатами-спойлерами — не мають шансів на перемогу, втім можуть відтягнути на себе частину голосів і таким чином сплутати карти головним кандидатам на виборче “золото”. Наприклад, спойлером для Юлії Тимошенко може стати Олег Ляшко, оскільки у них приблизно однаковий загальний портрет виборця.
Виборчу картину можуть змінити і “фронтовики” Яценюка/Авакова. Так, рівень НФ наразі на рівні плінтуса, проте “Народний фронт”має свій козир — адміністративний ресурс (кілька членів уряду, в тому числі, міністр МВС Арсен Аваков, секретар РНБО Турчинов та друга за чисельністю фракція у парламенті).
Експерти констатують: змінити виборчі розклади мав непогані шанси (персональний рейтинг — близько 3%) прем’єр Гройсман, проте Володимир Борисович чітко заявив, що участі у президентських виборах не братиме.
В цьогорічному списку бажаючих отримати ключі від головного кабінету на Банковій багато фріків і “городских сумасшедших”, які навіть не варті уваги…
Лідерам партій, які мають шанси пройти в наступний парламент вкрай важливо приймати участь в президентських виборах. Політологи резюмують: політики мають використовувати площадку висунення в президенти як перший і доволі потужний етап агітації. Окрім того, участь в президентській кампанії — непоганий спосіб продемонструвати власний потенціал ймовірним фінансовим донорам. Плюс- безпосередня участь в виборчій кампанії дозволить кандидатам отримати чітку соціологію- електоральний регіональний зріз. Таким чином, ще до парламентських виборів політики дізнаються, де їх точки росту, а де — слабкі місця.
