18 лютого у Домі «Майстер-Клас» глядачі уперше в світі змогли побачити документальний фільм «KIEV UNBROKEN / КИЇВ НЕЗЛАМНИЙ», та ще й режисерську версію. Саме приміщення не було дуже пристосовано до перегляду: рівна підлога, без підвищення, робила для глядачів із задніх рядів неможливим читати субтитри. Мабуть, організатори за замовчуванням виходили з того, що люди, котрі не володіють англійською на належному рівні, сядуть у перший ряд. Утім, це був далеко не єдиний підводний камінь прем’єри.
На подію не лише прийшли деякі учасники стрічки, а й приїхав продюсер Філ Стронгман. «Якось так повелося, що всі вважають, що поп-культура, культура молодих людей (особливо 60-70-80-90-их років) стосується лише розірваних джинсів, міні-спідниць та електрогітар, – сказав він. – Але насправді суттю цих рухів є свобода, прагнення волі». Після таких слів було логічно очікувати анонсований організаторами «повнометражний документальний фільм про Революцію гідності, митців, що брали в ній участь, її тривалий вплив на художників, фотографів, скульпторів, музикантів, кінооператорів та Східну Європу загалом… за участі митців із Києва, Дніпра та Харкова». Тим більше «фільм, знятий у традиційній манері поєднання кліпу, інтерв’ю та репортажу, виграє за рахунок інформативності і неприхованої симпатії автора до своїх героїв і до України загалом». Але виявилося, що стрічка має навіть не одне «але».
По-перше, із перших кадрів стає зрозуміло, що не випадково назва української столиці в назві фільму англійською пишеться саме як Kiev: російська мова (хоча часто з характерним «геканням») у стрічці впевнено домінує, створюючи враження маргінальності й факультативності всього власне українського. По-друге, незрозуміло, за яким принципом вибирали спікерів, бо рівень розуміння ситуації у них, м’яко кажучи, дуже різний. По-третє, так само виникають запитання до хронометражу їхніх розповідей – таке враження, що за гендерним принципом: на екрані мовці могли перебувати стільки ж часу, скільки й мовиці, і байдуже, які нісенітниці вони при цьому плетуть…
Важко сказати, «про що кіно». Про Революцію гідності? Начебто всі про неї так чи інакше говорять, але в тому-то й справа, що так чи інакше, бодай якоїсь цілісної цілісної картини тих подій від цих фрагментарних розповідей не постає. Про Київ п’ятирічної давності? Частина мовців там ніколи не була. Про українську молодіжну культуру, майданівську і постмайданівську? Начебто ближче, але в розкритті теми стільки зайвого і випадкового, що глядач просто тоне в цих несуттєвих деталях, марно силкуючись вловити сенс. Особливо якщо сам брав участь у Революції гідності – тоді «KIEV UNBROKEN / КИЇВ НЕЗЛАМНИЙ» узагалі виглядає як якась паралельна реальність.
Проте слід віддати належне: картинка в стрічці «смачна» в будь-який момент і часто змінюється – навіть під час інтерв’ю ракурс постійно змінюється. І взагалі в стрічці є багато окремих гарних і навіть пронизливих моментів. Просто загальне враження складається дуже дивне. Проте, можливо, зарубіжна аудиторія сприйме саме такий формат. І зацікавиться тим, що ж насправді відбулось/відбувається в Україні. Тому однозначно оцінити «KIEV UNBROKEN / КИЇВ НЕЗЛАМНИЙ» не вийде. Можливо, це зробить час.
