П’ятниця, Жовтень 18, 2019
АналітикаІсторії

Як “вивезти коня” до світлої долі та відродити галузь конярства в Україні

Не секрет, що українське тваринництво останнім часом переживає не найкращі часи. І якщо у скотарстві та свинарстві ситуація досить зрозуміла, то конярства залишається не поміченою як для широких верств населення, так і для частини тих, хто ухвалює рішення на державному рівні. Спробуємо трохи виправити ситуацію.

Україна завжди славилася своїм племінним, робітничим і спортивним конярством серед колишніх республік СРСР. Вік її найстаріших кінних заводів налічує понад 100 років. Багато національних порід здобули славу та повагу не тільки в Україні, а й за її межами, пише AgroReview.

Коні супроводжували людей ще з прадавніх часів. Вони були не тільки добрими помічниками на сільськогосподарських роботах, а й брали участь у військових баталіях та спортивних змаганнях. Деякі народи у буквальному значенні “виросли” на молоці кобилиць. Культ коня простежується у багатьох релігіях світу. І це не дивно: без цієї тварини уявити сучасне людство неможливо. “Тварина, що зробила переворот у житті людей. Кінь залишався основним транспортом і робочою силою до кінця XVIII – початку XIX століть”, – так написано про коней в електронній енциклопедії “Вікіпедія”.

Конярство, як галузь тваринництва, існує ще з четвертого тисячоліття до н. е. Після приручення і одомашнення кінь став постійним помічником людини, використовувався в різних якостях. Суттєва особливість коня на терені інших сільськогосподарських тварин – значна мінливість та різновидність щодо призначення в різні історичні епохи. На сучасному етапі розвитку суспільства народногосподарське значення коня набуло комплексного характеру і нині коней використовують на сільськогосподарських і транспортних роботах. Певною мірою коні забезпечують людей важливими продуктами харчування: м’ясом і молоком.

Правда, в Україні конину практично не використовують для харчування. Але вона залишається важливим компонентом вищих сортів ковбас. Щодо лікувальних властивостей кумису, що виготовляється з молока кобил, відомо давно.

Менш відома роль коней у медичній і біологічній промисловості. Тут їх використовують як донорів. Вони легко піддаються гіперімутзації. Внаслідок цього кров коней придатна для виробництва лікувальних сироваток, кров жеребних кобил – з високою концентрацією статевих гормонів – для приготування цінного біопрепарату СЖК Саме він сприяє підвищенню плодючості сільськогосподарських тварин.

Одержують від коней і натуральний шлунковий сік, що икористовують у ветеринарній практиці для лікування і профілактики шлунково-кишкових захворювань молодняка, особливо – диспепсії телят. Належне місце посідає кінь у фізичній культурі, спорті. Кінний спорт вважається одним із самих захоплюючих, яскравих і масових видів сучасних змагань. Він виробляє у людини сміливість, відвагу, спритність, винахідливість і силу. За характером господарського використання та отримання кінцевої продукції конярство, як галузь, розвивається в таких основних напрямах:

  • – робочо-користувальне, основним завданням якого є вирощування і використання коней для сільськогосподарських робіт у приватних та фермерських господарствах;
  • – племінне – спрямоване на селекцію існуючих та створення нових досконаліших родин, ліній, порід, їх апробацію, організацію племінного обліку в конярстві; використання жеребців-поліпшувачів планових порід для покращення якостей коней у фермерських господарствах; постачання коней спортивним організаціям та вирощування їх для експорту;
  • – спортивне – готує коней для використання у класичних та національних видах кінного спорту, розвитку туризму, організації кінно-спортивних секцій, шкіл, пунктів прокату;
  • – продуктивне – стосується організації спеціалізованих ферм та пунктів з відгодівлі нагулу коней для забою на м’ясо, одержання молока і виробництва кумису;
  • – прикладне – спрямоване на використання коней у медичній, біологічній, переробній промисловості, у кіноматографії, циркових виступах тощо.

За кількістю поголів’я та об’ємом виробничої продукції перше місце посідає робочо-користувальний напрям. На його долю припадає до 70 % всього кінського поголів’я. Останнім часом за умов розширення приватизації землі та інших засобів виробництва, зростає кількість робочих коней. Значно збільшилося їх поголів’я в особистій власності населення.

Більша насиченість конепоголів’я у західних областях України, де на 100 га сільгоспугідь припадає понад три голови, найменше, близько однієї голови на 100 га сільськогосподарських угідь – у степовій зоні країни.

Біологічною особливістю коней вважають їх міцний і масивний кістяк з довгими трубчастими кістками, міцний хребет, еластичний сухожильно-зв’язковий апарат, добре розвинуті м’язи усіх частин тіла, які беруть участь у рухові тварини, досконалі органи дихання і надійну серцево-судинну систему. Крім того, у коней розвинута центральна нервова система, що зумовлює швидке відпрацювання умовних рефлексів, корисних для людини.

Коні мають однокамерний шлунок місткістю 15-20 л, але об’єм товстого кишковика у них досягає 150160 л. Він значно більший, ніж у рогатої худоби. Коні гірше за жуйних тварин перетравлюють грубі корми. Цінна біологічна властивість коней низки місцевих порід – пристосованість до круглорінного пасовищного утримання за надзвичайної витривалості. Взагалі організм коня надзвичайно пластичний, має високу здатність до акліматизації, як наслідок – їх розводять на всіх континентах земної кулі. Зрілість коней наступає пізніше, ніж у інших видів сільськогосподарських тварин. Зате коні відрізняються і значно тривалішим (до 20 років) періодом господарського використання. Нарешті, коні різняться природною стійкістю до туберкульозу. Це дає підстави вважати, що в конині є речовини, що можуть сприятливо діяти на лікування туберкульозу у людей.

Продуктивне конярство – перспективний, рентабельний напрям в галузі. Воно почало розвиватися з 50-60-х роках, коли зростаючий рівень механізації сільськогосподарського виробництва в колгоспах і радгоспах звільнив значну частину коней від робіт. В даний час продуктивне конярство придбало важливе значення, маючи в своєму розпорядженні резерви збільшення м’ясної і молочної продуктивності для задоволення потреби населення в продуктах харчування.

Кінь був одомашнений для отримання продуктів харчування. Декілька пізніше за його стали використовувати для роботи. На столах римських патриціїв найвишуканішим блюдом вважалося м’ясо лошати. Споживали конину і слов’яни. Лише після того, як кінь перетворився на основна робоча тварина і знаряддя ведення війни, у народів Європи виникла традиція не споживати конину. Заборона була знята лише в XIX ст., зокрема, в Данії в 1830 р., в Австрії в 1854 р., у Франції в 1866 р., в Росії в 1867 р., в Германії в 1879 р., в Англії в 1883 р.

Східні народи (буряти, башкири, казахи, киргизи, якути, татари і ін.) відвіку споживали кінське м’ясо і охоче вживають його в даний час, причому вони завжди цінували конину вище за яловичину і баранину.

Конина має стійкий попит у населення США, Франції, Італії, Голландії, Бельгії, Японії, Норвегії, Данії, Швеції, Швейцарії, Австрії, Чехословакії, Румунії, Угорщини і деяких інших країн. У ряді країн Європи кінське м’ясо успішно конкурує з м’ясом тварин інших видів.

Хімічний склад, калорійність, біологічна і харчова цінність конини. М’ясо сільськогосподарських тварин, зокрема кінське, цінується за вміст в нім повноцінних білків, жирів і вітамінів.

У конині залежно від віку, статі і вгодованої тварин вміст білка коливається від 18 до 23 %; жиру – від 1-2 (при нестандартній вгодованій) до 18-20 % (у тушах коней I категорії вгодованості). Хімічний склад м’яса коней в середньому складає: води – 74,2 %, білка – 21,6, жиру – 2,5 і золи 1.

Жир у табунних коней в основному відкладається на черевній стінці і на ребрах, тому реброва частина туші має найбільшу калорійність – до 4949 ккал. З віком коня вміст води в м’ясі знижується, кількість жиру збільшується.

Основним показником м’ясної продуктивності тварин є забійний вихід. Чим більше забійний вихід, тим вище м’ясні якості. Для характеристики м’ясної продуктивності важливе значення має співвідношення між кістками, м’язами і жиром в туші, а також співвідношення окремих відрубів. Основну частину туші коня складають відруби із задньої третини тулуба, розвинені м’язи, що мають добре розвинуті м’язи. Забійний вихід у коней вищої вгодованості досягає 65 %, вихід м’яса (м’якоті в туші) – 84, вихід м’яса вищих сортів із задньої третини тулуба – 38 %. Забійний вихід визначає співвідношення маси туші з масою голови, кінцівок, внутрішніх органів і шкіри. На величину забійного виходу туші коней впливають порода, характер годування і спосіб утримання.

Жива маса коней табунного утримання невисока і коливається від 350 до 540 кг, а забійний вихід – від 48 до 56 %. Забійний вихід коней табунного утримання на 4-6 % нижче. Це пов’язано з великим розвитком травного тракту у табунних коней.

Забійний вихід туш коней багато в чому залежить від їх вгодованості. У коней табунного утримання I категорії вгодованості забійний вихід складає в середньому 52,8 %, II категорії – 47,9 і нестандартних – 43,8 %.

У м’ясному конярстві важливе значення має використання субпродуктів, які складають до 10 % забійної маси коня. Від коней різних порід отримують до 2 кг язику, 0,5 кг мозку, 1,8 кг нирок, 1,5 кг селезінки, 8 кг легенів, 5-7 кг серця, 6,6 кг печінки, 3,8 кг м’яса з голови. Хімічний склад кінської печінки у коней II категорії угодованої такий: білка 21,2-26,5 %, жиру – 3-6,3, води – 68-72; легенів: білку – 17-21,3 %, жиру – 1,8-2, води – 77,4-78,9 %.

У якому стані перебуває нині вітчизняне конярство?

Ще півстоліття тому процес сільськогосподарського виробництва неможливо було уявити без коней – вони виконували найтяжчу роботу. Тож у кожному колгоспі налічувалося по декілька десятків голів конематок. Та існувало чимало і спеціалізованих конезаводів. Розведення та утримання коней спортивних порід – особлива філософія. Проте поступово все це занепадало.

І коли галузь в черговий раз опинилася в кризі та з метою розвитку конярства в Україні, в 2010 році було  створене Державне підприємство «Конярство України», яке на сьогодні має 15 відокремлених філій.

Проте заявлена мета і реальність не співпали і наприкінці 2017 року Державна аудиторська служба України провела державний фінансовий аудит діяльності ДП «Конярство України» за період з 01.01.2015 до 30.09.2017, за наслідками якого було встановлено низку порушень та неефективних управлінських рішень, які вплинули на розвиток підприємства та задали прямих збитків державному підприємству, про що писали (ще тут) медіа.

Також варто нагадати, що у вересні 2016 року Генеральна прокуратура спільно з СБУ затримали директора держпідприємства “Конярство України” Дениса Птушка за вимагання 35 тис дол хабаря за подовження договору з Одеським іподромом в приватної фірми. Також пан Птушко небезпідставно підозрювався в лобіюванні інтересів олігарха Юрія Косюка, на підприємствах якого він працював до переходу на роботу в ДП «Конярство України» та мав власний аграрний бізнес, бо 40 тисяч гектарів землі, які знаходяться в користуванні конярів – ласий шматок для будь-якого аграрного бізнесу.

Програма «Наші гроші» в 2016 році робила своє розслідування діяльності ДП «Конярство України»:

В цьому розслідуванні говориться, зокрема, що одна з головних проблем цього підприємства – те, що ДП не оформило земельні ділянки, які мають йому належати. На сьогоднішній день оформлено землі приблизно у 90% філій, станом на 2016 рік – було оформлено документи лише  трьох філій. Прогрес, який відбувся в цьому питанні, стався завдяки допомозі стратегічних інвесторів, з якими працює «Конярство України», але про це трохи згодом.

Важливий факт – тим, що землі не оформлені, користуються рейдери та деякі очільники місцевих громад, які пробують здавати державні землі в оренду латифундистам та олігархічним холдингам.

Так, наприклад, в листопаді 2018 року було затримано директора Дібрівського кінного заводу та керівника товариства, пов’язаного з близьким оточенням екс-президента Віктора Януковича. Затримання проводила прокуратура Полтавської області спільно зі співробітниками поліції та СБУ — у рамках розслідування кримінального провадження за фактом привласнення державного майна. Мова йде про схему розкрадання держмайна посадовими особами філії Дібрівського кінного заводу № 62 ДП «Конярство України» та керівництва одного з товариств, яке пов’язують із близьким оточенням колишнього президента Віктора Януковича. На думку прокуратури, ці особи змовилися і незаконно відвели 5000 га та заволоділи вирощуваною на ній сільськогосподарською культурою. Так вони завдали збитки державі в особливо великих розмірах.

Ще один випадок стався з землями ДП «Запорізький кінний завод №86», що входить до ДП «Конярство України», коли місцеві органи влади намагалися вкрасти у держави майже 8 тисяч гектарів землі, намагаючись оформити їх на ТОВ та КП з сумнівною репутацією. І в цьому випадку швидка реакція правоохоронців врятувала державні землі від пограбунку.

В цілому, як пояснюють в підприємстві, ситуація з оформленням земельних ділянок стала покращуватися з укладенням стратегічного партнерства з інвесторами, як їх називають в ДП «Конярство України». Суть цього партнерства проста: приватний інвестор надає кошти, які використовуються як обігові – для закупівлі посівного матеріалу, сплати податків та заробітної плати працівникам, оплати процедур оформлення земельних ділянок тощо. Також інвестор залучає власну техніку, спеціалістів та ресурси для обробки земель з метою збільшення врожайності та продуктивності землеробства. Внаслідок цього підприємства ДП збільшують запаси кормів, відновлюють земельні ділянки після руйнівного землеробства, яке здійснювалося на них в часи Януковича та, зрештою, в 2017-2018 роках вперше у конярів вийшли хоч і на невеликий, але прибуток.

В підприємстві пояснюють, що хоча воно і є державним, фінансування з державного бюджету не відбувається. Також багато перешкод нормальній діяльності підприємства йде з боку бюрократії – земельні відділи на місцях, міські та селищні ради, працівники Держгеокадастру та інші чиновники. Кричущим є приклад Одеси, де землі місцевого іподрому, єдиного, що зараз функціонує, до вподоби забудовникам, а місцева влада на чолі з мером Трухановим – підтримує не державні інтереси і не інтереси місцевої громади – а тих, хто хоче звести черговий будинок чи торговий центр.

Говорячи про перспективи галузі та підприємства, більшість спеціалістів переконує, що з боку держави варто зробити наступні кроки – надати податкові пільги та дозволити роботу тоталізаторів.

Як відомо, в Україні заборонені будь-які види грального бізнесу, до якого відносяться і тоталізатори на іподромах. Проте саме ці тоталізатори є фактично невід’ємною частиною дуже специфічної галузі – конярства, і саме завдяки доходам від них можна утримувати і породистих скакунів, і жокеїв та інших спеціалістів, які зараз, за можливості, тікають до сусідніх країн.

У Франції ж, наприклад, всього два іподроми, окрім всього іншого, забезпечують щорічні надходження податків у розмірі близько 2 млрд. доларів. І в Україні це можливо.

Спеціалісти переконані, що виведення з-під дії закону про гральний бізнес тоталізаторів на іподромах дозволить зробити якісний стрибок у розвитку конярства в Україні. Також зазначимо, що в сучасному світі, де більшість ставок здійснюються онлайн, а перегони на іподромах є достатньо елітарним видом змагань, навряд чи можна очікувати, що скасування заборони на тоталізатори якось торкнеться звичайних українців.

Завершуючи огляд стан справ у галузі конярства, відзначимо, що держава поки що не продемонструвала себе як ефективний власник конярства. Незважаючи на всі реорганізації, стан в галузі лишається незмінно поганим і лише співпраця з приватними інвесторами дозволяє конєзаводам не зникнути взагалі.

То може варто подумати про те, що ця структура в принципі має отримати приватного власника шляхом приватизації?

Залишити відповідь

3 × five =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.