Американський та російський президенти майже одночасно відвідали Близький Схід. Кожен із них летів туди зі своєю метою. У випадку з Байденом першочерговим завданням було перевірити на міцність раніше встановлені контакти з Ізраїлем і зміцнити їх ще більше, а також налагодити зв’язки із саудитами. Путін же з простягнутою рукою поїхав до Ірану, розраховуючи на такі бажані іранські безпілотники.
Яким був початковий план американського лідера на його близькосхідне турне, наскільки Білому дому вдалося заповнити вакуум впливу, на який претендує й росія також, чи є шанс на укладання нафтової угоди між саудитами та американцями й що привіз путін з Ірану, окрім дронів, – ексклюзивно сайту 24 каналу розповів кандидат історичних наук, керівник Центру прикладних досліджень Андрій Каракуц.
Плани Байдена та путіна
Яким був початковий план Байдена на цю його близькосхідну подорож?
Якщо дивитися саме на ціль цього турне, то їх було насправді дуже багато. На формування цієї комплексної мети вплинула ціла низка як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.
Ведучи мову про внутрішні, хочеться зазначити, що чудово відомо про високі ціни на пальне у Штатах. Відповідно, довіра до президента падає і такий його крок, а саме візит до Близького Сходу, був покликаний продемонструвати, що офіційний Вашингтон збирається вирішувати проблему з паливом.
Ми всі чудово знаємо, що саме на Близькому Сході розташована держава, яка є одним із найбільших виробників нафти. Тож, якби господарю овального кабінету вдалося з нею домовитися, то це могло б якраз знизити інфляційні очікування.
Беручи до уваги зовнішні аспекти, я б радив зауважити те, якою була почерговість візитів. Спершу були відвідини Ізраїлю. Там відбулися зустрічі із чинним прем’єром Яіром Лапідом та з лідером опозиції Нетаньяху. В такий спосіб підтвердивши стратегічний характер відносин двох країн.
До всього таке американо-ізраїльське звіряння годинників дозволило зняти напередодні осінніх виборів гостре питання відносин обох країн, яке зазвичай виникає у передвиборчий період. Зміст цих відносин досить сильно впливає на підсумкові результати передвиборчих перегонів.
Наступною на черзі була Саудівська Аравія, де відбувся важливий саміт з представниками якраз таки арабських країн-виробників нафти. До того ж там же було проведено безпековий саміт.Ця вервечка візитів була демонстрацією того, що Сполучені Штати не хочуть залишати цей регіон у вакуумі впливу, як висловився сам Байден. Адже, раніше чи пізніше цей самий вакуум заповнять росія та Китай, якщо їм дозволити це зробити.
То американському верхівцю вдалося розпочати заповнення вакууму впливу?
Мабуть, що так. В будь-якому випадку серія візитів була дуже знаковою. Особливо, враховуючи те, що лідерство Штатів у регіоні давно ставилося під сумнів. Надто після виводу американських військ з Іраку та Афганістану. Зважаючи на це, Вашингтонові конче потрібно була показати якісь конкретні результати.
Одним із таких стала ідея створення на Близькому Сході об’єднання, яке б займалося розв’язанням питань протиповітряної оборони в країнах цього проблемного регіону.Насамперед до цього об’єднання увійшли такі держави, як Ізраїль, Йорданія, Єгипет, Саудівська Аравія та Катар. По суті, всі провідні держави цієї частини світу. Сполучені Штати в такій ситуації виступили сполучною ланкою, яка повинна буде скріпити увесь цей механізм.
Варто сказати, що поміж іншим, ці зусилля є в дечому продовженням політики Трампа в регіоні. В першу чергу, в цьому контексті ідеться про так звані Авраамські угоди. Документ, місією, якого є поглиблення співпраці між Ізраїлем та зацікавленими арабськими країнами.
Зацікавленими передовсім у тому, аби спільно протистояти загрозі з боку Ірану. Останній залишається найбільш небезпечним регіональним гравцем. Небезпека створена іранською авторитарною теократією полягає першочергово у постійному намаганні рухатися в бік створення ядерної зброї. Крім того, на думку одразу спадають іранські агресивні дії в Сирії, Лівані та Ємені.
Тож, якщо протиракетна оборона, спрямована на стримування іранських посягань, буде належним чином розвиватися – це вже буде великим успіхом.
Другою ознакою того, що вакуум буде потроху заповнюватися стала підписана з Ізраїлем Єрусалимська декларація. В тексті цього двостороннього документа зокрема йдеться про те, що Штати та Ізраїль не допустять, щоби Іран став ядерною державою.
Виявилося, що угода була підписана якраз в дуже вдалий час. Останніми тижнями активізувалися розмови про те, що в Ірану є достатньо збагаченого плутонію для створення своєї першої ядерної бомби. Питання тільки в тому, коли буде прийнято відповідне політичне рішення.
Враховуючи цю інформацію, американцям просто не залишається нічого іншого, окрім як реагувати зі свого боку. Якщо ще рік тому з Вашингтону лунали заяви про те, що американська сторона буде намагатися відновити ядерну угоду зразка 2015-го року, то нині все більше схоже на те, що відносини навпаки будуть тільки чимдалі погіршуватися між країнами.
Як результат, Іран таки відмовиться від угоди датованої 2015-им і буде працювати над розвитком ядерної програми. За таких умов не можна легковажити й найгіршим сценарієм, згідно з яким Тегеран почне розробляти ядерну зброю.
А це вже може призвести до далекосяжних наслідків. В такому випадку Ізраїль цілком собі може розпочати військову кампанію проти Ірану. Також можуть доєднатися окремі арабські країни. За таких обставин архітектура безпеки в регіоні буде докорінно змінена.
Беручи до уваги енергетичний аспект Байденового вояжу до арабського світу, скажу, що тут жодних проривних результатів поки не передбачається. Саудівська Аравія та ОАЕ зробили заяву про те, що вони будуть нарощувати нафтовидобуток, але зовсім в інших обсягах, які були задекларовані (13 мільйонів тонн на рік для саудитів – 24 канал).
На підтвердження всієї скромності результатів, можна навести слова принца Мухамеда, котрий каже, що ці обсяги його країна зможе видобувати лише станом на початок 2027-го року. В мене є серйозні сумніви щодо того, чи справді саудити зможуть видобувати аж такі величезні об’єми. Максимум, на що їхні видобувні потужності зараз здатні – це видобувати 500 тисяч барелів на рік. Тому ця заява виглядає дуже вже сумнівною.
Переконаний, що вирішальний вплив на ситуацію на нафтовому ринку матиме засідання ОПЕК. Ось там, власне, і будуть прийняті всі доленосні рішення в цьому контексті.
Отож так, Байдену таки вдалося закласти певний фундамент для зміцнення американських позицій на Близькому Сході.
Останнім аргументом на користь таких моїх слів слугує ще одна цікава ініціатива започаткована у дні візиту американського лідера. І зветься вона I2U2. В ній взяли участь, крім Штатів, ще Індія, Ізраїль та ОАЕ. Потенційно ця міждержавна формація може перерости у безпековий союз у Західній Азії.
Дозвольте ще одну ремарку відносно Ірану. Я зустрічав інформацію про те, що нині Іран досяг показника у 60% збагаченого плутонію. На позначці у 80% вже можна з упевненістю говорити про створення ядерної зброї. За Вашими оцінками, Андрію, Тегеран готовий іти до кінця шляху конфронтації?
17 липня представники Ірану вже встигли заявити про наявність достатньої кількості збагаченого плутонію. Її має вистачити на створення атомної бомби.
І проте, гадаю, що те, що зараз відбувається можна назвати не більше, ніж шантажем в рамках переговорного процесу щодо повернення до ядерної угоди в редакції від 2015-го року. Зокрема, там передбачене покрокове зняття санкцій з Ірану накладених попередньою адміністрацією США.
Водночас з усіх цих заяв можна зрозуміти, що вікно можливостей для дипломатії зачиниться протягом декількох найближчих тижнів. Що своєю чергою невідворотно призведе до початку виробництва ядерної зброї.
З урахуванням того, що в Ірані панує дух теократичної диктатури, не можна відкидати того варіанту, за якого Тегеран відмовиться звертати зі стежини в напрямку до конфлікту. Не забуваймо, що іранські теократи діють виходячи з міркувань часто релігійно-ідеологічної доцільності, а не політичного прагматизму.
Іранські “безпілотні” поневіряння путіна
Путін їздив до Ірану по безпілотники. Він отримав бажане, чи спіймав облизня?
В червні та на початку липня російська військова делегація прибувала на оглядини цих безпілотників. Цей факт підтверджують і супутникові знімки. На них можна побачити близько трьох сотень одиниць цього озброєння знаходиться на військовій базі в Ірані.На мою думку, ця угода все ж таки чимось та й закінчиться. Певні технології будуть росії передаватися. Можливо, мова ітиме не про безпілотники, як такі, а лише про відповідні комплектуючі, з яких на російських заводах цей вид авіації буде конструюватися.
Я переконаний, що для Ірану ця історія теж якоюсь мірою вигідна. Вона також може бути використана як важіль тиску на США під час чергового раунду перемовин з приводу ядерної угоди.
