Пролунали чергові “бавовни” у Бельбеку (це не лише військовий, а й урядовий аеродром для спецбортів) поблизу Севастополя, а також у Керчі та Білгородській області.
У москві не пустили в ресторан “магадан” расєйского військового у формі, тому що його вигляд псував апетит расєйскім урядовцям, які люблять там їсти. Вони б перестали туди заходити, і власники модного кабака втратили б бабло, якого у сфері послуг недоімперії і так менше, передає 24 канал.
А в Естонії не пустили і до країни, і анулювали шенгенську візу черговій росіянці, яка хотіла розвіятися завдяки круїзу через Європу до Греції.
Ці різномасні події справді мають право бути поставленими в один ряд. Нам категорично потрібен повномасштабний наступ. Адже без нього всі правильні заяви президента Зеленського про переговори з кремлівським фюрерком лише після відходу окупантів – це словесне лушпиння.
Не підуть росіянці самі, їх треба поставити перед загрозою повного знищення, як це було під Києвом, Харковом та іншими деблокованими українськими містами. І послідовне знищення складів, штабів та аеродромів агресора працює на цю мету. Але якщо наступ не розпочати вчасно, то ворог відновить і склади, і штаби, і аеродроми.
Проте наші атаки військових об’єктів Криму та російського прикордоння мають колосальний пропагандистський вплив. Вони найкраще демонструють росіянам, що все йде зовсім не за планом. І війна своїм кривавим ликом починає заглядати і в них непричетні будинки. Тому фінансово-економічні проблеми – надовго.І це змушує висловлювати невдоволення. Не через шанування України, а через любов до бабла. Адже як міркують власники “магадану”: а за що поважати та підтримувати цих військових, якщо вони мали взяти Київ за три дні, але не можуть і за півроку? А розкол у суспільстві ворога нам на руку.
Головний принцип війни
При цьому не можна забувати головного принципу війни: з її початку світ ділиться на наших ворогів, посібників ворогів, наших союзників і нейтралів. Ворогів треба всіляко знищувати. Їхнім посібникам створювати максимальні труднощі. З союзниками слід співпрацювати, та дорожити їх довірою. А нейтралів треба перетворювати на союзників. Із зовнішніми ворогами все зрозуміло, хоча не можна упускати й внутрішніх.
Росіянці, які підтримують путінську війну, але бажають насолоджуватися благами світової цивілізації, — це посібники агресора. Їх не можна пускати до Європи і взагалі будь-куди, крім псевдореспублік.
А ось тих росіян, хто публічно не згоден з війною, хто намагається боротися з путінізмом і виїжджає з недоімперії, рятуючись від репресій, треба підтримувати, співпрацювати та робити з них союзників. Бо на війні зайвих союзників немає. І точно не робити з них ворогів у нападах інтернет-патріотизму.
А загалом у мене настрій стриманого оптимізму. Який не зникне, навіть якщо ворог ракетними атаками намагатиметься зіпсувати нам День Незалежності.
