Неділя, 5 Лютого, 2023
ІсторіїУкраїна

Кривава ціна визнання

У далекому 1995 році, присягаючи на вірність народу України, у кірзових радянських чоботах, з червоними курсантськими погонами на плечах, радянським ременем із бляхою, де була зірка, у «пілотці» із червоною окантовкою, складно було усвідомити, що українська армія це не атавізм радянської військової системи, передає Західно інформаційний фронт.

Лише у тексті присяги, а також на шевроні та кокарді, яку почепили на рядянську «пілотку» були ознаки того, що народжується українська армія – тризуб та українська мова.

У системі, яку роками тримали у полоні радянської міфілогії було складно щось змінити, позаяк відсотків 90 офіцерів доносили курсантам (майбутнім офіцерам) тезиси управління особовим складом, які їм «поклали під фуражку» у минулому, радянському офіцерському житті.

Майбутні офіцери одягнуті у кірзачі, галіфе, шинелі, які доїдали м’ясо та сухарі 70-их років зі складів НЗ, все ж таки намагались вирватись із парадигми «совка». І не лише у системі управління чи взаємовідносин між офіцерами та курсантами, а й у питанні банальної освіти.

Курсові роботи та реферати написані українською мовою від руки відверто різали очі багатьом викладачам. Офіцери із великими зірками на погонах, не могли скласти докупи знайомі кириличні літери, у дивні українські слова в дипломних роботах.

У 2000-их вже будучи офіцером, ніяк не міг осягнути чому українська армійська система так болісно відривалась від радянського минулого. І справа не лише в тім, що російська мова панувала у командному лексиконі, а українська вважалась чимось дивним та навіть смішним.

А далі була Тузла, яка чітко дала зрозуміти плани московії щодо майбутнього України. Тоді склалось враження ніби Україна от-от прокинеться. І, протерши замулені «братською» брехнею про любов та єдність народів, почне збиратись із силами аби вирватись від цих хмільних «братських» обійм.

Проте знову армію «приспали, перевели в режим «ожиданія і виживанія» і цей летаргічний сон тривав аж до 2014 року.

Як не дивно, але навіть після анексії Криму та війни на Донбасі, ба, навіть у рідному Львові, я не раз з 2015 по 2021 рік ловив на собі невдоволені погляди водіїв та пасажирів автобуса чи маршрутки, коли пред’являв як оплату за проїзд українське посвідчення УБД.

Тоді наші військові почали платити криваву ціну за визнання того, що «Україна не Росія».

За те, що покоління молодих та потенційно прогресивних українців на вибори не ходили, бо не до того було. А «дєдушкі і бабушкі» раз-пораз прикликали у Верховну Раду русскій мір у різних іпостасях: комуністи, соціалісти, регіоналісти, опзжісти …

Тому зараз, вітаючи ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ зі святом, хочу не лише подякувати всім тим, хто:

• нарешті зробив нашу армію українською,

• боронить нашу землю від московитської орди

• віддав життя за тризуб та синьо-жовтий стяг на шевроні

а й з гіркотою визнати, що КРИВАВА ЦІНА, яку платить АРМІЯ УКРАЇНИ за визнання не має права на забуття.

І пам’ять про цю ціну має бути священним елементом нової історії України, має стати недоторканим символом сили духу, віри та самопожертви на віки для прийдешніх поколінь УКРАЇНИ!

СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА ЗСУ!

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.