29 січня 2026 року в пресцентрі ІА «Інтерфакс-Україна» відбувся круглий стіл, присвячений темі «InfoLight – 2026: виклики та рішення для інформаційного простору». Захід організовано ГО «Фонд сприяння демократії» за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні в межах проєкту «INFOLIGHT.UA – 2026». Головною метою дискусії став аналіз когнітивних загроз, з якими стикається українське суспільство та державні інституції на четвертому році повномасштабної війни, а також розробка стратегічних комунікацій для зміцнення внутрішньої стійкості.
Олег Постернак, політтехнолог і кандидат історичних наук, у своєму виступі запропонував подивитися на інформаційні атаки ширше — не як на окремі фейки чи випадкові вкиди, а як на системну роботу з підриву довіри до держави.
Постернак поєднав аналіз сучасних медійних і політичних технологій з історичними прикладами, показуючи, як подібні механізми вже використовувалися раніше і до яких наслідків це призводило. Саме цей підхід дозволив зрозуміти, чому нинішні інформаційні кампанії варто сприймати не як шум у медіа, а як частину цілісної стратегії, спрямованої на ослаблення державних інституцій.
Рефлексивне управління: як підривають державу зсередини
Олег Постернак описав ситуацію в українському медіапросторі як приклад цілком зрозумілої політичної технології, спрямованої на поступовий підрив держави зсередини. Після того як росія не змогла досягти стратегічних результатів на полі бою, акцент було зміщено на некінетичні методи впливу — інформаційні, когнітивні та психологічні операції.
Політтехнолог пояснив, що йдеться про так зване рефлексивне управління — підхід, за якого суспільству нав’язують певну картину реальності, змушуючи людей самостійно доходити до вигідних ворогу висновків. У цій схемі важливу роль відіграють окремі медійні персонажі.
«росія використовує в нашому полі справжні “медійні торпеди” — спікерів, які мають одну мету: пустити на дно корабель української державності. Вони діють дуже технічно, закидаючи в маси прості та “гарячі” лозунги про “злочинну владу” чи “зрадників у кабінетах спецслужб”, на які втомлене війною суспільство реагує миттєво. Ці люди часто ховаються за образом військового чи “свого хлопця з фронту”, щоб їхні слова сприймалися як істина в останній інстанції, а будь-яка спроба їх викрити розбивалася об моральний авторитет форми»
Як приклад роботи рефлексивного управління Олег Постернак навів діяльність окремих медійних блогерів, зокрема Arty Green — це публічний псевдонім українського військового оглядача та ветерана, якого звати Євген Бекрєнєв (інколи — Бекренєв). Йдеться не про одну конкретну заяву, а про сталу модель комунікації, яка повторюється з ефіру в ефір і формує певну картину реальності.
За словами експерта, ключову роль у цій схемі відіграє образ носія меседжу. Arty Green позиціонує себе як людина з військовим досвідом, що автоматично підвищує рівень довіри до його слів. Такий образ створює ефект «морального щита»: аудиторія сприймає твердження як правдиві за замовчуванням, навіть якщо вони не підкріплені фактами або джерелами.
Зміст цих повідомлень, побудований за повторюваним шаблоном. У центрі — твердження про «агентів кремля у владі», «зраду в спецслужбах», «злочинну державну систему», де винними оголошуються всі інституції одразу. Така подача не залишає простору для нюансів або складних пояснень і поступово зводить будь-які проблеми до одного висновку: державі не можна довіряти.
Важливо, що ці меседжі потрапляють до аудиторії, яка вже перебуває в стані втоми та напруження через війну, побутові труднощі й перебої з електрикою, теплом, водопостачанням. У такому стані люди схильні шукати прості відповіді на складні питання. Саме тут і спрацьовує механізм рефлексивного управління, коли нав’язана інтерпретація виглядає як «власний висновок» людини. Небезпека полягає не в окремих заявах, а в їх системному й тривалому відтворенні.
Інформаційна атака без доказів: механіка дискредитації
Олег Постернак зупинився на прикладі інформаційної атаки на Кирила Буданова після його призначення головою Офісу Президента. За його словами, у цьому випадку добре видно, як працює технологія, яку він назвав «асиметрією доказування».
Її суть полягає в тому, що в інформаційний простір одночасно вкидається велика кількість різнорідних і бездоказових тверджень — про нібито авантюризм, приховані політичні зв’язки чи професійну некомпетентність. Ці твердження не потребують доведення і подаються у формі припущень або «інсайдів», тоді як їх спростування вимагає часу, фактів і офіційних процедур.
Постернак звернув увагу на різницю в масштабах поширення. Поки офіційні канали комунікації публікують спростування, які бачать тисячі людей, анонімні мережі та популярні блогери розганяють ці звинувачення до мільйонних охоплень.
«Ми опинилися в умовах колосального контрасту: поки офіційні джерела намагаються донести перевірену інформацію, отримуючи лише кілька тисяч переглядів, якісь “медійні торпеди” збирають мільйонні охоплення, просто паразитуючи на емоціях та втомі людей. Коли держава намагається відповісти на вкиди через свої канали, це виглядає як спроба перекричати мільйонний натовп тисячею нещасних лайків. Така прірва в увазі споживача дозволяє ворогові ефективно підточувати державу зсередини, поки офіційне слово залишається в інформаційній ізоляції», — зауважив експерт, підкресливши, що цей дисбаланс є ключовим елементом технології.
Важливо, що такі кампанії часто синхронізуються з російськими пропагандистськими наративами. Коли подібні формулювання з’являються одночасно і в українському інформаційному просторі, і в заявах російських медійних спікерів, це вказує на скоординований характер атак, а не на випадковий збіг.
Мета таких дій — не довести конкретне звинувачення, а сформувати загальний фон недовіри до рішень влади й ослабити легітимність ключових фігур у критичні моменти.
Крути й уроки втраченої державності
Звертаючись до історичного контексту, Олег Постернак провів паралель між сучасною ситуацією та подіями 1917–1921 років. Він нагадав, що саме 29 січня Україна вшановує пам’ять Героїв Крут — молодих людей, які у 1918 році стали на захист держави без дискусій про ухиляння чи формальні трактування обов’язку.
За словами історика, поразка Української Народної Республіки була зумовлена не лише зовнішнім тиском, а й внутрішніми конфліктами. Протистояння між Михайлом Грушевським і Симоном Петлюрою відбувалося публічно, через пресу, а політична боротьба всередині країни підживлювалася чутками й звинуваченнями у «великій корупції». Це створювало атмосферу недовіри й розколу, якою скористався ворог.
«Ми вже проходили це сто років тому, і ціна помилки була максимально високою. Тоді, замість того щоб бити ворога, наші діячі — Грушевський, Петлюра та інші — чубилися між собою в газетах, а люди вірили кожному вкиду про “велику зраду”. Наслідок для всіх був один і той самий: ми втратили свою країну на довгі десятиліття, опинившись під чоботом більшовицької росії. Зараз ворог намагається провернути той самий трюк, і якщо ми знову піддамося на ці провокації, то ризикуємо завершити так само, як і героїчна, але роз’єднана УНР»
Постернак зауважив, що схожі механізми можна побачити й сьогодні – зокрема у спробах посварити військове та політичне керівництво через інформаційні вкиди та чутки про конфлікти між окремими посадовцями. Такі кампанії не є випадковими й повторюють логіку подій сторічної давнини, а ігнорування історичних уроків може мати дуже конкретні наслідки.
«Наслідок — втрата державності, крах УНР і окупація України більшовицькою Росією. Хочемо повторення?».
Нам потрібні фахівці, здатні воювати за розум наших людей
Олег Постернак окреслив кроки, які, на його думку, держава має розглядати для захисту інформаційного простору. Йдеться не про точкові рішення, а про системну відповідь на довготривалу інформаційну війну.
Першим таким кроком є деанонімізація великих телеграм-каналів, які мають значний вплив на суспільну думку, але водночас не несуть жодної відповідальності за поширюваний контент. За його словами, канали з мільйонними аудиторіями фактично виконують функцію медіа, однак працюють поза будь-якими правилами.
Другим напрямом він запропонував обговорювати створення Інформаційних військ України — окремої структури, яка відповідала б за захист інформаційного та когнітивного простору. Постернак зауважив, що росія системно інвестує в інформаційну зброю десятиліттями, тоді як відповідь України досі залишається фрагментарною. У цьому сенсі він провів паралель із розвитком Сил безпілотних систем, які з’явилися як реакція на нову реальність війни.
«Ми маємо діяти так само проактивно, як тоді, коли створювали Сили безпілотних систем. Тоді ми визнали, що дрони – це не просто додаток, а нова реальність, яка змінила правила гри на фронті. Сьогодні така сама нова реальність існує в інформаційній сфері, де росія роками вибудовувала свою машину впливу. Нам конче потрібен концепт Інформаційних військ, який стане таким же потужним інструментом захисту, як безпілотники. Час звичайних пресслужб минув — нам потрібні фахівці, здатні воювати за розум наших людей на професійному військовому рівні»
Нам потрібно активніше застосовувати чинне законодавство щодо осіб, які системно працюють на користь ворога в інформаційному просторі. На думку Олега Постернака, йдеться не про обмеження свободи слова, а про відповідальність за дії, які прямо шкодять безпеці країни.
«Ми маємо нарешті навчитися відрізняти право на власну думку від свідомої роботи проти власної держави. Свобода слова не є і не може бути вседозволеністю або “ліцензією” на безкарне руйнування країни зсередини під час війни. Коли так звані “медійні торпеди” системно закидають суспільство фейками про зраду, вони мають нести за це цілком конкретну відповідальність перед законом. Це не цензура, а нормальна реакція організму, який намагається захиститися від смертельної небезпеки»
Підсумки дискусії зводяться до простого висновку: інформаційна війна стала частиною щоденної реальності і впливає не меншою мірою, ніж події на фронті. Від того, наскільки держава і суспільство навчаться відрізняти критику від маніпуляцій, а реальні проблеми – від нав’язаних наративів, залежить здатність країни зберігати внутрішню стійкість і довіру.
Довгострокова стійкість країни залежить від здатності інституційно змінити систему контролю за наративним простором та повернути довіру до офіційних джерел інформації, адже ціною такої помилки, як показує історія Крут, є втрата незалежності.
