У вересні 1941 року, після захоплення Києва німецькими військами, центральна частина міста опинилася в епіцентрі масштабних вибухів і пожеж. Протягом десятиліть радянська пропаганда покладала відповідальність за знищення Хрещатика на нацистських окупантів. Однак історичні документи та дослідження свідчать, що значну частину руйнувань спричинили радянські радіокеровані міни, закладені перед відступом Червоної армії, розповідає 24 канал.
Навіщо радянські війська замінували центр Києва
19 вересня 1941 року німецькі війська увійшли до Києва. Місто залишалося відносно неушкодженим, однак під його будівлями вже були закладені вибухові пристрої. Радянське командування, дотримуючись тактики «випаленої землі», готувало диверсії, щоб ускладнити використання міської інфраструктури окупантами.
Замінування проводили інженерні підрозділи Червоної армії та спецслужби НКВС за кілька тижнів до відступу. Зокрема, використовували радіокеровані міни Ф-10, які можна було приводити в дію дистанційно. Вибухові пристрої закладали в підвалах важливих адміністративних і громадських будівель, готелів та інших об’єктів, які могли використовувати німецькі військові.
24 вересня в центрі Києва почалися вибухи. Один із перших зруйнував будівлю магазину «Дитячий світ» на розі Хрещатика та Прорізної, де окупаційна влада облаштувала комендатуру та пункт приймання зброї. Згодом вибухи охопили й інші споруди. Після цього в центральній частині міста спалахнула масштабна пожежа.
Вогонь поширювався швидко, а можливості для його гасіння були обмежені. Руйнування пожежної інфраструктури та проблеми з водопостачанням ускладнили роботу рятувальників. Значна частина історичного центру перетворилася на руїни. Вибухи та пожежі призвели до загибелі людей, знищення будівель і втрати житла для багатьох киян.
Як радянська пропаганда переклала відповідальність на нацистів
Після вибухів нацистська окупаційна влада звинуватила в диверсіях київських євреїв. Ці звинувачення використали як один із приводів для посилення репресій, кульмінацією яких стали масові розстріли в Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року.
Водночас Москва розгорнула власну пропагандистську кампанію, покладаючи відповідальність за руйнування Києва на німецьких окупантів. Цю версію згодом закріплювали в радянських підручниках, офіційних документах і публічних виступах.
Під час Нюрнберзького процесу радянська сторона також представила руйнування Києва як один зі злочинів нацистської Німеччини. До матеріалів обвинувачення долучили документи Надзвичайної державної комісії, яка розслідувала злочини окупантів.
Проте згодом дослідники отримали доступ до архівних матеріалів, зокрема німецьких військових документів, які допомогли відновити обставини мінування та вибухів. Вони підтверджують використання радянськими військами радіокерованих мін і дають змогу простежити роль диверсійних операцій у руйнуванні центральної частини міста.
Таким чином, знищення Хрещатика стало не лише однією з найбільших міських катастроф Києва під час Другої світової війни, а й частиною тривалої боротьби за історичну пам’ять. Радянська влада десятиліттями приховувала власну відповідальність за мінування міста, водночас використовуючи трагедію для формування пропагандистського образу війни.
