Панельна дискусія «Інформаційні загрози для України на період жовтень – грудень 2025 року», що пройшла 15 жовтня в Українському кризовому медіацентрі, зібрала провідних експертів з безпеки, медіа та аналітики. Організаторами заходу виступили ГО «Фонд сприяння демократії» та Український безпековий клуб.
Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський окреслив критичні недоліки у державному підході до інформаційної безпеки, зосередившись на балансі між захистом і стійкістю, ролі теорії у прийнятті рішень та необхідності системної підготовки кадрів.
Пошук балансу між безпекою і демократією
Ключовим поняттям сучасної інформаційної політики Сунгуровський назвав «баланс» – між демократичними цінностями та потребами безпеки. Україна має забезпечити захист, не втрачаючи засадничих принципів державності.
«Ми розуміємо сек’юрітизація державної політики як збалансований в усіх сферах режим функціонування, спрямований на оборону держави, але без втрати демократичних засад, закріплених у Конституції.»
Забезпечити такий баланс – не технічне завдання, а виклик управлінської майстерності. Без чіткої координації між владою, громадами та фаховим середовищем – реалізувати це буде неможливо.
Теоретична база як запобіжник хаосу
Недооцінка теоретичних основ інформаційної політики веде до розпорошення ресурсів, відсутності системності та неадекватних рішень. Загрози часто сприймаються поверхово – як гучні терміни, а не системи впливу.
«Зараз “загроза” використовується як загальне слово. Але це лише категорія. Всередині неї – конкретні цінності, об’єкти впливу, носії, методи. І якщо не розбирати ці складові – реакція буде запізнілою й неефективною.»
Без структурованого понятійного апарату організації реагують інтуїтивно. Це відкриває дорогу маніпуляціям та хаотичному прийняттю рішень.
Комплексна архітектура стійкості: три рівні
Інформаційна безпека має будуватися як система з трьома рівнями: аналітика, канали передачі, комунікатори. І працювати вона має не лише «згори вниз», а й на побутовому рівні – в таксі, перукарні, школі.
«Трирівнева система:
перший – аналітика (виші, мозкові центри),
другий – канали комунікації,
третій – точкові комунікатори, включно з перукарнями і дитсадками. Але поки немає прописаних механізмів координації – працює лише ручне управління.»
Підключення низових середовищ до формування наративів – ключ до резонансного впливу. Це дозволяє зробити інформаційну безпеку не лише державною справою, а спільною культурною практикою.
Стійкість без захисту – ілюзія контролю
Україна часто говорить про стійкість у той момент, коли вже втрачено захист. Це стратегічна помилка: стійкість має будуватися паралельно із системами попередження, стримування та захисту.
«Термін “стійкість” став популярним, бо пробито захист. Але займатись лише стійкістю без відновлення захисту – це помилка. Потрібен комплексний підхід – прогнозування, стримування, захист, тільки тоді – стійкість.»
Необхідно створити повний цикл реагування – з чітко визначеними функціями, відповідальними структурами й логікою міжелементної взаємодії.
Медіа: моральна відповідальність і етичний кодекс
Без професійного етичного регулювання українське медіасередовище ризикує залишитись у зоні маніпуляцій. Журналісти мають відповідати за зміст і наслідки створеного контенту.
«Медіа часто працюють за принципом: присягаються говорити правду, не лише правду і багато чого, крім правди. Це викривлена логіка. Має бути моральна відповідальність.»
Необхідне створення дієвого медіа-етосу: кодексу, який базується на принципах правди, верифікації та служіння суспільному інтересу.
Керування процесами – не об’єктами
Сучасна управлінська модель орієнтована на адміністрування об’єктів, а не динамічне керування процесами. Це гальмує будь-які реформи – від оборонки до інформаційної безпеки.
«Ми виділяємо мільйони чи мільярди на підприємства – не розуміючи, які процеси вони мають реалізувати. А потрібно керувати не об’єктами, а процесами.»
Лише через системне управління процесами можливе ефективне планування ресурсів, пріоритетів і результатів.
Освіта та наука як інтерфейси безпеки
Сунгуровський підкреслив, що головними провідниками безпеки мають стати освіта та наукове середовище. Вони формують універсальні методології, які дозволяють комунікувати між секторами – від армії до медіа.
«Потрібні універсальні підходи, понятійний апарат, методологія. Без цього виконавці з різних сфер просто не зможуть порозумітись. А значить – і не зможуть діяти скоординовано.»
Освіта – це не лише школа, а й кадрова підготовка, фахова спеціалізація, політична освіта ветеранів, розбудова державного управління нового покоління.
