Четвер, 15 Квітня, 2021
novyny.org@gmail.com
Інтерв'юРозвагиЦікаве

Танці з професіоналами

В Україні дедалі популярнішим стає навчання бальних танців саме від викладачів-чемпіонів. Адже освоїти танець, як показала практика, можна в будь-якому віці. Іноді – навіть не маючи за спиною зовсім ніякого спортивного досвіду. Головне – наполегливість і наставник. Про те, як мотивація впливає на розвиток – розповідає Сергій Кисельов, неодноразовий чемпіон Білорусі і один з найбільш затребуваних тренерів Європи. Як склалася його танцювальна доля, що привело до Америки, і, ексклюзивно – 5 важливих кредо танцюриста, який хоче стати відомим у всьому світі.

Як особисто ви прийшли в танці? Це було бажання, чи вибір батьків?

Спорт в моєму житті з’явився ще до школи. Спочатку – ходив на карате. А коли мені було років 6, моя мама запропонувала мені піти в школу бальних танців. Вмовила просто спробувати. Бойові мистецтва я відразу ж закинув. Хоча, зізнаюся, спочатку – ходив на тренування з бальних танців тільки тому, що змушували батьки. Але вже через рік мене це так затягнуло … Мені подобалося, і я вже бігав на заняття. А через 2 роки – вже були і перші результати.

Десять років тому не було проблем з доступністю до навчання танцями? Не бракувало тренерів, партнерок?

Особисто у мене – ходити на тренування можливість була. Та й я б не сказав, що це було дуже дорого. У мене були і індивідуальні уроки, і на групові ходив. У групі було 5 пар, тобто 10 студентів. З партнерками теж проблем не було. А тренери – були круті. Була і підтримка від них, і заохочення. Це дуже важливо, тому що п’ять років я просто вчився танцювати, не брав участі в конкурсах. Уявляєте, наскільки складно утримати в дитині мотивацію? Але вони впоралися. Як результат – років з 10 я почав тренуватися щодня, і зрозумів, що у мене в цьому спорті є перспективи.

Ви пам’ятаєте свої перші досягнення?

Звичайно! Добре пам’ятаю. Це було в 99му році. Мені було 10 років. І дуже хвилююче було в такому віці перемогти на загальнонаціональному рівні. Це мене мотивувало збільшувати навантаження, займатися все більше і більше, кожен день. Вже тоді я зрозумів, що зможу танцями заробляти на життя.

Чи доводилося жертвувати чимось заради спортивної кар’єри?

Однозначно так. В15 років я повністю змінив своє життя заради танців. На той момент я вже був п’ятиразовим чемпіоном Білорусі. І так вийшло, що я переїхав до партнеки, яка жила в іншій країні. А значить – залишив все, що у мене було в рідному місті. Я розумів, що ризикую багатьом, але мене підтримували батьки і мої тренери. Тоді я почав активно виступати на різних чемпіонатах. Були дуже насичені часи. З моєї партнеркою ми представляли Білорусь і навіть перемогли на чемпіонаті світу з латинських танців. Ми часто входили до трійки кращих, із сотні пар.

Необхідно регулярно брати участь в турнірах, щоб розвиватися? Це найголовніше?

Особисто для мене було дуже важливим брати уроки у найкращих вчителів. Я завжди кажу про те, що практика – це лише одна складова успішного танцюриста. Важливо вчитися, отримувати знання. Техніка, хореографія, психологія – весь цей досвід можна отримати тільки від вчителів. Але, звичайно, потрібно багато працювати, щоб в результаті займатися з кращими. І ще дещо важливе. Це вміння долати невдачі і домагатися свого. Адже, знаєте, буває, що начебто все йде чудово, але раптом з’являються складності. І ти відчуваєш, що роки роботи під загрозою. Ці невдачі і страхи потрібно долати. Свої – я подолав.

Тобто на вашому танцювальному шляху не було легких перемог? Був момент, коли хотілося здатися?

Коли мені було 17, і за плечима було чимало чемпіонських титулів – я повернувся назад, в Білорусь. Партнерка, до якої я переїхав, вирішила вступати до університету і увесь вільний час віддавати навчанню. Тоді  для мене це здавалося просто катастрофою. Знайти нову партнерку, яка танцювала б на хорошому рівні, у мене не виходило. Мені здається, у мене була невелика танцювальна депресія, якщо так можна сказати.Я навіть на деякий час зупинив тренування. Міг раз в тиждень десь приходити в зал. Розвитку в Білорусі або в Україні для себе я не бачив. А виїхати за кордон, адже вже тоді я дуже хотів танцювати в Америці, теж не вийшло. Я був ще занадто молодим. Тренувати інших студентів теж особливо не виходило, адже не було попиту. Але через час все стало на свої місця, я знайшов в собі сили займатися далі.

Як Ви думаєте, в танцях що більше визначає успіх – вроджений талант або мотивація і завзятість?

Я ніколи не відділяв одне від другого. Для мене головне – це баланс таланту з роботою над собою. Мені доводилося знаходити в собі багато бажання і сил, щоб не здаватися. Особисто я – ніколи не думав, до якої категорії танцюристів відношуся сам. Але те, що у мене є схильність до танців – я завжди знав. Тренери мені говорили, що у мене є талант.

Якщо говорити про вас як про танцюриста, а не про тренера: які досягнення для Вас найбільш значущі?

У мене завжди так виходило, що я або ставав чемпіоном, або потрапляв до трійки переможців. Це досить хороші результати, коли на кожному чемпіонаті ти займаєш призові місця. Я дуже пишаюся тим, як виступив в півфіналі на кубку світу в 2005му році. Він тоді проходив в Бельгії, в місті Льєж. І запам’ятається мені надовго, адже там я виклався максимально. А взагалі, я ніколи не шукав легких шляхів і намагався брати участь у всіляких чемпіонатах.Часто виходив в категорії з більш дорослими партнерами, щоб не втрачати жодної можливості навчитися чогось у інших і проявити себе. Я дуже пишаюся ще й тим, що представляв Білорусь на чемпіонаті світу. Адже за правилами брати участь в подібних турнірах можуть лише дві кращі пари від країни.

Саме тому Ви зважилися брати участь у турнірах в Штатах?

Зараз я можу сказати, що отримання танцювальної бази в Білорусі завжди було дуже доступним. Мої тренери – Павло Ярцев та Марина Баслик дали мені прекрасний рівень, коли я займався в рідному клубі «Танго». У мене брали інтерв’ю в місцевих газетах, писали про мої досягнення. Я брав участь у всіляких конкурсах і в Україні. Але я розумів, що мені не вистачало одного – інформації. Я вже говорив про те, наскільки важливо танцюристам отримувати нові знання. Завжди. І я для себе поставив за мету тоді – перемогти в чемпіонаті світу. І проаналізував, що для цього мені не вистачає інформації, досвіду і знань. А Білорусь, хоч як крути – не є провідною в світі з бальних танців. Участь в турнірах і навчання там не приносять найкращих результатів. Не завжди у наших хлопців є можливість навіть відвідати всі 3 найкращих турніру Англії: International Championships, UK Open Championship і Blackpool Dance Festival. Що вже про титул чемпіона світу … Але займатися танцями мені було дуже цікаво, я перед собою бачив чіткі цілі. А значить – був готовий працювати. Країною, де культура танцю була найбільш розвинена, для мене завжди була Америка. Коли я вперше туди приїхав на турнір – мені було 20.

І що ж вас там так вразило?

Я зрозумів, що до цього не знав що таке професійна організація турнірів. На першому турнірі я відчув себе дійсно танцюристом високого рівня. Там було прекрасно все: від суддівського складу до того, наскільки комфортно і видовищно влаштовані подібні турніри. Було приємно просто до нього готуватися, в хороших умовах. Що ще вражає, так це судді. Ти виступаєш перед людьми, про яких багато чув, бачив по телевізору, які є іконами в світі танців.Наприклад, ми потрапили на турнір до Ірини Суворової, вона організатор Desert Classic. Тоді я познайомився з Лукою і Лорейн Баріччі – це дворазові чемпіони світу серед професіоналів, вони були суддями на одному з турнірів. Розумієте, тут дійсно більше чемпіонатів світового рівня, і вони проводяться за стандартами IDCF. До речі, на першому ж чемпіонаті ми, зовсім несподівано для себе, посіли третє місце. Тоді залишитися не вийшло, але ми отримали дуже важливий досвід.


А в якому році Ви поїхали в Америку вже викладати?

В 2012му я повернувся в Америку, але вже з робочою візою. Мене відразу ж запросили працювати в студії, яка найняла викладати танці. Працював в Каліфорнії. Були складнощі з отриманням документів, але все вийшло. Адже я був уже професіоналом.

Чому танець любителя з професіоналом «Pro-Am» дуже розвинений в Америці? У той час, як в СНД він тільки набирає обертів.

Мені здається, це безпосередньо залежить від культури танцю і його популяризації. В Америці одне з найпопулярніших шоу – танці з зірками. Люди розуміють, що це не тільки спорт, а й мистецтво. Красиве і граціозне. Тому багато хто хоче танцювати в парі з професіоналом, щоб швидше отримати результати, добре виглядати на паркеті і, звичайно ж, їм хочеться взяти участь в танцювальних турнірах. Я бачу, що в Києві і в моєму рідному Мінську теж розвивається напрямок «PRO-Am», і люди все частіше хочуть бути причетними до бальних танців.

Назвіть 5 кредо, які можуть стати в нагоді людині, яка хоче бути успішним танцюристом.

Перше – я визначився в тому, що я хочу бути кращим. Мати кращі результати, займатися у найкращих тренерів. Танцювати на кращих турнірах. Друге – потрібно володіти іноземними мовами. Я вчив у школі і постійно практикувався, адже розумів, що мені потрібно спілкуватися з клієнтами, максимально розуміти їх. Ще важливо розуміти, що доведеться дуже багато працювати. Цілодобово. Адже завжди є конкуренція. Тому третє – це, безумовно, завзятість. Ще одне я зрозумів – відразу не вийде відкрити власний танцювальний клуб або студію. Для того, щоб це стало можливим потрібно років 5-10. Це четверте, терпіння. І останнє, п’яте, але найголовніше – постійно розвиватися. Бути сучасним. Стежити за законодавцями моди в танцях, адже вони диктують правила і в них потрібно вчитися. Навіть коли ти думаєш, що ти знаєш все про танці. Щоб триматися на плаву доводиться продовжувати вчитися.

Автор: Анастасія Ечкалова

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.