Суд присяжних з’явився в Англії 800 років тому. А до того, якщо ви опинялися в суді, довести свою невинуватість було дуже непросто.
Ейлворд зламав замок на двері свого сусіда і проник до нього в будинок — він збирався знайти там гроші, які йому заборгував чоловік. Але в цей момент господар на ім’я Фулк повернувся і грабіжника затримали.
У суді Ейлворд відстоював свою невинуватість. Але суддя ухвалив піддати його випробуванню водою. Його зв’язали та кинули в ставок.
Якщо він не винен, то почне тонути, а якщо винен — попливе. Ейлворд поплив.
Так в середньовічній Англії працювало правосуддя — цілком варварськими методами. Ейлворду викололи очі й відрубали геніталії.
Але, як би дивно це не звучало сьогодні, такі випробування виконували корисну суспільну функцію, вважає доктор Вілл Івс, співробітник історичного факультету Університету Сент-Ендрюс у Шотландії.
“З точки зору XXI століття дуже просто дійти висновку, що річ була в дурості людей минулого, але все було набагато складніше”, – говорить він.
Існувало два основних види випробувань — вогнем і водою, причому вважалося, що результат їх визначає божественне втручання.
При випробуванні вогнем обвинувачений повинен був пройти 9 футів (3 метри), тримаючи в руках розпечений до червоного шматок заліза. Якщо після цього опік гоївся за три дні, випробовуваний визнавався невинним. Але якщо рана починала гноїтися, то його справи були кепські.
При випробуванні водою обвинуваченого занурювали в озеро чи ставок на мотузці, на якій на певній висоті зав’язували вузол.
Якщо людина, яку випробовували, занурювалася в воду до вузла на мотузці, вважалося, що вода приймає його за Божим повелінням. У цьому випадку його витягали на берег і виправдовували.
Якщо ж людина не йшла під воду, це означало, що вода його відкидає, а тоді її провина вважалася доведеною.
Члени громади, як правило, добре уявляли собі, чи було скоєно злочин і ким, а тому тлумачили результат випробувань відповідно, вважає доктор Івс.
“При випробуванні розпеченим залізом зверталася увага не на саме залізо, а на те, як гоївся опік від нього. А тут було безліч нюансів, відкритих для тлумачення”, – каже він.
“Визначення стану рани від опіку було тонкою справою, на яку могло впливати все те, що було відомо членам громади про людину, яку випробовують, і про обставини його справи”, – продовжує доктор Івс.
“Навіть випробування водою далеко не завжди закінчувалося недвозначним результатом, особливо якщо людина починала битися в воді, а мотузка бовталася на всі боки”.
Випробування поєдинком
Іншим видом випробування був поєдинок між обвинуваченим і обвинувачем. Таке випробування принесли з собою нормани, які вдерлися до Англії в 1066 році.
Саме цей вид випробування у суді показаний в популярному серіалі “Гра престолів”.
Вважалося, що бог дарує перемогу того, на чиєму боці правда. Але складність полягала в тому, що далеко не всі володіли бойовими навичками, необхідними в поєдинку. Тому дуже часто місце обвинуваченого займав запрошений лицар.
Проте всім було зрозуміло, що від такого порядку виграють багатії, яким не становило жодних проблем знайти готового на бій бідного лицаря.
Випробування поєдинком зберігалося в англійському правосудді до 1819 року, хоча з часом його застосовували все рідше.
У 2002 році звинувачена в перевищенні швидкості людина вимагала такого випробування у суді, але цю вимогу відкинули й судді призначили йому штраф.
Судячи з судових архівів, такі випробування приводили до виправдання здебільшого обвинувачених. Люди ставилися до них дуже серйозно, і визнаний винним не сумнівався, що на нього лягла Божа кара.
Чи означає це, що тільки невинна людина погоджувалася на випробування?
“Часто на тлумачення результатів випробування впливала поведінка обвинуваченого”, – відзначає доктор Івс.
З цією традицією покінчили, після того як церква відмовилася її підтримувати. У 1215 році папа видав указ про те, що священикам забороняється брати участь у таких процедурах.
Церква визнала недоцільним звертатися до Бога з проханням про втручання — це, з її точки зору, було рівносильне вимозі дива.
А оскільки священик спостерігав за процедурою, освячував воду і залізо і підтверджував тлумачення результатів, це означало, що з випробуваннями вогнем і водою також покінчили.
Цьому сприяло і поступове поширення раціоналізму й ослаблення релігійного фанатизму.
Однак чотири роки після папського указу суди в Англії взагалі не мали ніякої процедури для встановлення вини підсудного.
26 січня 1219 король Генріх III видав указ про створення інституту малого суду присяжних в Англії в складі 12 людей.
Великі журі присяжних скликалися і раніше — в особливо важливих випадках, коли треба було визначити коло підозрюваних.
Перед малим же журі присяжних з 12 засідателів ставилося завдання визначати провину підсудного.
І сьогодні, 800 років потому, англійська система правосуддя ґрунтується на цьому принципі.
Адвокат Гаррі Поттер вважає, що інакше просто не може бути.
“Це вкрай важливе рішення приймається групою людей, зібраних за випадковим принципом, на підставі їх життєвого досвіду, здорового глузду, совісті та розуміння представлених ним доказів”, – говорить він.
Поттер, який вже понад 25 років виступає в судах адвокатом, визнає, що ця система далека від досконалості.
Він каже, що в його практиці було три або чотири випадки, коли обвинувачений був явно невинуватий, але попри це присяжні визнавали його вину.
За словами адвоката, в тисячах інших випадків суд приймав правильне рішення. “Найчастіше присяжні виявляються на висоті”, – робить висновок Поттер.
