За даними журналу Forbes, який минулого тижня опублікував цьогорічний список мільярдерів, найбагатшою людиною у світі є засновник Amazon Джефф Безос. Його статки оцінюють у 131 млрд доларів, і він також є найбагатшою людиною у сучасній історії.
Але він – далеко не найбагатша людина всіх часів.
Цей титул належить Манса (верховному правителю. – Ред.) Мусі, західноафриканському правителю XIV століття, який був настільки багатий, що його щедрі роздачі грошей зруйнували економіку всієї країни.
“Сучасні підрахунки багатства Муси настільки перехоплюють подих, що майже неможливо уявити, наскільки багатим і могутнім він був насправді”, – розповів ВВС Рудольф Бутч Веар, доцент історії в Каліфорнійському університеті.
Манса Муса був “багатшим, ніж будь-хто міг описати” – писав про африканського правителя для видання Money.com у 2015 році Джейкоб Девідсон.
У 2012 році американський веб-сайт Celebrity Net Worth оцінив його багатство в 400 млрд доларів, але дослідники економічної історії погоджуються, що його статки неможливо звести до якоїсь конкретної цифри. Зараз його статки оцінюють в набагато більшу суму.
10 найбагатших людей усіх часів
- Манса Муса (1280-1337, манса імперії Малі) – багатство неможливо осягнути
- Октавіан Август (63 р. до н.е. – 14 р. н.е., римський імператор) – 4,6 трлн дол.
- Чжао Сюй (1048-1085, китайський імператор Шень-цзун) – багатство неможливо підрахувати
- Акбар I (1542-1605, імператор династії Великих моголів у Індії) – багатство неможливо підрахувати
- Ендрю Карнегі (1835-1919, шотландсько-американський промисловець) – 372 млрд дол.
- Джон Д. Рокфеллер (1839-1937, американський магнат) – 341 млрд дол.
- Микола Олександрович Романов (1868-1918, останній імператор Росії) – 300 млрд дол.
- Асаф Джах VII (Осман Алі Хан) (1886-1967, останній правитель індійського князівства Хайдарабад) – 230 млрд дол.
- Вільгельм І Завойовник (1028-1087) – 229,5 млрд дол.
- Муамар Каддафі (1942-2011, правитель Лівії) – 200 млрд дол.
Джерело: Money.com, Celebrity Net Worth
Золотий король
Манса Муса народився у 1280 році у родині правителів. Його брат, манса Абу-Бакр, правив імперією Малі до 1312 року, коли він відмовився від правління, щоб відправитися в експедицію.
Як повідомляє сирійський історик XIV століття Шибаб аль-Умарі, Абу-Бакр був одержимий Атлантичним океаном і землями, що лежать за ним. Він, як повідомляють, вирушив у плавання із флотом у 2 000 кораблів з тисячами чоловіків, жінок і рабів. Вони так ніколи і не повернулися.
Деякі, наприклад американський історик Айван ван Сертіма, вважають, що вони дісталися Південної Америки. Але доказів цього немає.
У будь-якому випадку, манса Муса успадкував імперію, яку залишив його брат.
Під його правлінням імперія Малі значно зросла. Він приєднав до неї 24 міста, включно з Тімбукту.
Імперія простягалась на близько 2000 миль, від Атлантичного океану до сучасного Нігеру, займаючи частини теперішнього Сенегалу, Мавританії, Малі, Буркіна-Фасо, Нігеру, Гамбії, Гвінеї-Бісау, Гвінеї та Кот-д’Івуару.
На такій значній території було багато ресурсів, зокрема золота та солі.
За даними Британського музею, за часів правління Муси імперія Малі володіла майже половиною золота Старого Світу.
І все воно належало верховному правителю.
“Як правитель, манса Муса мав майже необмежений доступ до найціннішого джерела багатства в середньовічному світі”, – каже Кетлін Бікфорд Берзок, яка спеціалізується на африканському мистецтві в Музеї мистецтв Мері та Лі Блок у Північно-західному університеті.
“Основні торгові центри, які торгували золотом та іншими товарами, також були на його території, і він отримував прибуток від цієї торгівлі”, – додає вона.
Паломництво до Мекки
Попри те, що та території імперії Малі було так багато золота, сама імперія не була добре відомою.
Це змінилося після того, як відданий мусульманин Манса Муса вирішив відправитися у паломництво до Мекки, пройшовши через пустелю Сахара та Єгипет.
Повідомляли, що правитель вирушив із Малі з караваном у 60 тисяч людей.
Він узяв весь свій царський двір та чиновників, солдатів, придворних оповідачів, купців, погоничів верблюдів і 12 тисяч рабів, а також багато кіз і овець для їжі.
Це було ціле місто, що рухалося пустелею.
Місто, чиї мешканці (включно з рабами) були одягнені у золоту парчу і найкращий перський шовк. Сто верблюдів перевозили сотні кілограмів чистого золота.
Це було непересічне видовище.
Та ще яскравішим це видовище стало тоді, коли караван досяг Каїру, де він зміг повною мірою продемонструвати своє багатство.
Золота катастрофа в Каїрі
Манса Муса залишив по собі у Каїрі таке сильне враження, що аль-Умарі, який відвідав місто через 12 років після малійського правителя, розповів про те, як схвально каїрці про нього озивалися.
Він так щедро роздав у Каїрі золото, що його тримісячне перебування призвело до того, що ціна на золото в регіоні різко впала на цілих 10 років, зруйнувавши економіку.
Американська технологічна компанія SmartAsset.com підрахувала, що через знецінення золота паломництво Муси призвело до економічних втрат на Близькому Сході в розмірі близько 1,5 млрд доларів.
Повертаючись додому, Манса Муса знову пройшов через Єгипет, і, за деякими даними, намагався допомогти економіці країни, видаливши частину золота з обігу, позичаючи його під грабіжницькі відсотки у єгипетських кредиторів. Інші кажуть, що він витратив стільки, що золото просто закінчилось.
Люсі Дюран зі Школи африканських і східних студій у Лондоні зазначає, що ним зокрема були розчаровані малійські придворні оповідачі, які оспівують історію у піснях.
“Він роздав стільки малійського золота, що оповідачі не хотіли хвалити його у своїх піснях, бо засуджували те, що він витратив ресурси імперії за її межами”, – каже вона.
Вболівав за освіту
Поза сумнівом, манса Муса витратив багато золота під час свого паломництва. Але світові він запам’ятався не лише цим.
Манса Муса закарбував пам’ять і про Малі, і про самого себе досить буквально – на мапі. На карті Каталонського Атласу від 1375 року зображений африканський король, що сидить на золотому троні у Тімбукту, тримаючи у руці шматок золота.
Тімбукту став африканським Ельдорадо, і подивитись на нього приїздили люди з усіх усюд.
У XIX столітті він все ще мав міфічний статус загубленого золотого міста на краю світу, маяка як для європейських мисливців за скарбами, так і для дослідників – і значною мірою завдяки тому, що манса Муса робив 500 років тому.
Муса повернувся з Мекки з кількома ісламськими вченими, зокрема прямими нащадками пророка Мухаммеда, а також з андалузьким поетом і архітектором на ім’я Абу Ісак ес Сахелі, широко відомим завдяки проектуванню знаменитої мечеті Джингеребер.
Муса, за повідомленнями, заплатив поетові 200 кг золота, що на сьогодні становить 8,2 млн доларів.
Окрім заохочення мистецтва та архітектури, він також фінансував літературу та будував школи, бібліотеки та мечеті. Тімбукту незабаром став центром освіти, і люди приїздили з усього світу, щоб вчитися у закладі, який згодом став університетом Санкоре.
Багатому правителю часто приписують започаткування традиції освіти у Західній Африці, хоча поза межами цього регіону історія його імперії значною мірою залишається маловідомою.
“Історію пишуть переможці”, – якось сказав прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль.
Після смерті Муси у 1337 році у віці 57 років, імперію успадкували його сини, яким не вдалося зберегли її цілісність. Від неї почали відокремлюватися менші держави, і згодом вона розвалилася.
Пізніший прихід європейців до регіону став останнім цвяхом у труні імперії.
“Історію Середньовіччя досі розглядають переважно як історію Західної цивілізації”, – говорить Ліза Коррін Грасіозе, директор Музею мистецтв Мері та Лі Блок, пояснюючи, чому історія Муси здебільшого невідома широкому загалу.
“Якби значна кількість європейців прибула до регіону в часи Муси, коли імперія Малі була на вершині свого військового та економічного розквіту, а не через пару сотень років, усе майже напевно було б інакше”, – погоджується Рудольф Бутч Веар.
