Вівторок, 4 Жовтня, 2022
АвторськеАналітикаБлогСвітУкраїна

Сьогоднішні білоруси – вчорашні українці?

У Харкові є меморіал воїнам-інтернаціоналістам. Біла колона та мармурові плити по колу. На кожній – географія, рік та імена. Крім звичного Афганістану, там Західна Україна (1939), Фінляндія (1939), Угорщина (1956) і Чехословаччина (1968). Хороше нагадування про те, що ще недавно ми всі були «бурятами» імперських воєн.

Меморіал продовжує стояти. Навіть якщо його знесуть – по країні розкидано сотні пам’ятників тим, хто воював у Афганістані. І це теж про те, в який саме момент етика перемагає інерцію. І як нам бути з тими сторінками власної історії, що далекі від морально-етичного п’єдесталу.

Я думаю про це щоразу, коли йдеться про Білорусь, передає “Західний інформаційний фронт”.

Кожна ракета, що прилетіла з її території, змушує нас риторично стирати межу між Москвою та Мінськом. Путін свідомо робить Білорусь співучасницею війни та намагається пов’язати її кров’ю. Намагається стерти межу між своєю країною та тією, на території якої підписували угоду про розпуск СРСР.

При цьому навряд чи вдасться йому швидко обнулити білоруську ідентичність. Якою би контурною вона не була, але тридцятирічний досвід життя в окремій країні навряд чи вдасться перекреслити. І успіх виживання цієї ідентичності у тому числі пов’язаний із питанням про те, як сприйматимуть її носіїв мешканці сусідніх країн. Насамперед – України.

Немає нічого простішого, ніж оголосити білорусів співучасниками війни. Оголосити частиною «русского міра» та допускати спілкування лише після прилюдного покаяння. Створити ситуацію, в якій носії білоруської ідентичності відчуватимуть не лише пряму загрозу зі сходу, а й інституційне відторгнення з півдня.

А можна сприймати Білорусь як окуповану Росією територію. Ставитися до неї не як до співучасника війни, а як до заручниці. Розділяти росіян і білорусів – залишаючи другим національну ідентичність як лазівку для тих, хто не хоче розчинитись у плавильному горні «русского міра».

І цей другий підхід свого часу був застосований до самих українців. Ми не каялися за участь у придушенні угорського повстання. Від нас не вимагали вибачатися за розгром Празької весни чи за вторгнення до Фінляндії. У нас досі по всій країні стоять пам’ятники воїнам-афганцям. Нам лише тепер впадає в око вся безглуздість харківського монумента, а він уже точно не самотній у масштабах країни.

Наш процес емансипації від імперського минулого розтягнувся на три десятиліття. Деколонізація дісталася назв вулиць лише після 24 лютого. А десять років тому фраза «Слава Україні – Героям Слава!» і зовсім була популярною в меншості. Хочете зрозуміти білорусів – згадайте самих себе на початку нульових.

Будь-який наш закид до білорусів колись міг прозвучати і на нашу адресу. Ми теж були чужим гарматним м’ясом. Наші військспеци теж обслуговували чужу техніку. Зрештою, одразу після російсько-грузинської війни третина наших співгромадян звинувачували у її початку Тбілісі, а кожен п’ятий вважав, що не все так однозначно. Спокуса придумати себе заднім числом велика – але соціологія все пам’ятає.

Спочатку прозріння – а вже потім покаяння. Спочатку незалежність – а вже потім ревізія пам’яток. Спершу набуття національної ідентичності – і лише потім перегляд підручників. Справжня Білорусь – це «спляча країна», у тому вигляді, в якому «сплячою країною» довгий час була й Україна. І те, що імперія використовує сьогодні Білорусь як плацдарм – нам усім має бути добре знайомим. Адже ми теж були і плацдармом, і казармою, і арсеналом.

Україні знадобиться свій Єжи Ґедройц – для Білорусі. Подібно до того, як поляк Ґедройц після Другої світової формулював нові підходи у взаєминах майбутньої Польщі з Литвою та Україною, майбутньому українському «ґедройцеві» належить сформулювати політику Києва щодо білорусів. Ту політику, яка дозволить Україні врятувати ідентичність сусідньої країни від зникнення, а самої Білорусі зрештою – опинитися на західному боці нової Берлінської стіни.

Якщо ми хочемо убезпечити свій північний кордон – там не має бути «русского міра». Там повинен бути білоруський.

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.