Середа, 8 Лютого, 2023
АналітикаВажливеПолітика

Перспективи безпекової співпраці в Люблінському трикутнику

Як відомо, Президенти України, Литви та Польщі зустрілися 11 січня 2023 року у Львові на другому саміті Люблінського трикутника. Ця дата відсилає нас до славного періоду спільної історії, до 160-річчя нашого спільного Січневого повстання (1863-1864 років), спрямованого проти тиранії й гніту росії. Проте зараз часто можна почути нерозуміння подібних регіональних ініціатив України на тлі повномасштабної російської агресії та наших євроінтеграційних та євроатлантичних прагнень. Спробуємо пояснити, чому це ніяк не суперечить одне одному та для чого ця співпраця саме зараз.

Формування ідентичності.

Не є великим секретом, що багато в чому певні успіхи росії в намаганні повернути Україну під свій вплив ґрунтуються на так званому “спільному минулому”. Пропагандисти кремля одночасно транслюють кілька меседжів, від того, що ми взагалі “один народ”, з невеликими фольклорними відмінностями до “великого спільного минулого братських народів”.

Кожен з цих наративів заперечує як право української нації на власне самостійне існування, так і нашу здатність жити окремо, без росії. Нібито в нашій історії не було періодів, коли ми були успішною державою “без росії”. І, відповідно, що наше сьогодення і майбутнє неможливе без росії, бо “Україна буде окупована заходом/Польщею/Румунією/Світовим Урядом”. Період Київської Руси, коли ми були потужною європейською державою, москва, за давньою звичкою, приписує собі, мовляв, саме росія є спадкоємцем. І цим же виправдовує намагання окупувати “матір міст руських”.

Схожість наш мов плюс дія мережі агентури під виглядом рпц, вікова політика асиміляції дуже шкодить відновленню української національної ідентичності. Відповідно, відбудова справжньої української історії, з усіма її складними, але славними фрагментами – завдання сьогоднішніх політиків і дипломатів.

Тому апеляція до історії Великого князівства литовського, до Магдебурзького права, яке українці мали до окупації московією – це одна з відповідей на те, що українці мали іншу, більш привабливу «гілку історії», яка, на жаль, програла російській імперії. Проте у литовців, поляків та українців були й спільні, славні перемоги. Про які варто говорити.

Темні плями

Не можна обійти й складні моменти нашої спільної історії. Як і в кожного сусіда, в нас є моменти, які потребують дуже дбайливого, поступового вирішення. Особливо між Польщею та Україною. І в цьому контексті чинна польська влада робить достатньо мудрі, хоча, можливо, і недостатні кроки на шляху примирення історії наших народів. Свідомо наголошую на примиренні історії, бо в сьогоденні Польща – фактично найбільший союзник. І саме під час зустрічі у Львові був запущений процес надання Україні допомоги сучасними танками.

Проте повертаючись до історії, дуже важливо не переходити певні межі у намаганні сподобатись нашим союзникам. Так, Володимир Зеленський вчинив абсолютно вірно, після спільного відвідування поховань українських вояків у Львові, відвідавши й «Меморіал львівських орлят» –  місце поховання учасників боїв проти ЗУНР (1918–1919) та проти більшовиків (1920), які були поховані на «Цвинтарі захисників Львова», що становить частину Личаківського цвинтаря. Так, у польському суспільстві поки що не сформована рішучість до визнання українців, які брали участь в тому числі й в боях проти поляків. Польські президенти не кладуть квіти на їх могили.

Проте, впевнений, саме співпраця в межах Люблінського трикутника сприятиме поступовому розв’язанню цього питання. І невдовзі ми зможемо перегорнути всі сторінки історії та спільно вшановувати всіх наших героїв.

Разом проти росії

Сьогодні Україна є фронтиром цивілізованого світу у стримуванні російської агресії. До 24 лютого 2022 року східна частина України перебувала під значним впливом російської пропаганди. Там культивувався так званий «рускій мір», переважала російська мова спілкування. Проте з першими ракетними та артилерійськими ударами по Харкову та іншим містам на сході України прихильність до росії стрімко зменшувалася. Будь-яке соціологічне дослідження показує разючу зміну настроїв українців в цих регіонах. А кадри зі звільнених міст і селищ Харківщини найкраще свідчать про те, яку саме ідентичність обрали їх мешканці.

Проте не тільки Україна загрожена нападом росії. Спільні кордони з нею є і в Польщі (в тому числі через напівокуповану Білорусь) та у Литви. Агресивні заяви російських політиків різного масштабу змушують владу наших союзників шукати шляхи розв’язання цієї проблеми без глобального ядерного конфлікту, який стає більш ймовірним у випадку атаки на їх територію та застосування статті 5 договору про НАТО.

Тому підтримка України, від зброї до приймання наших біженців – це пряма інвестиція у власну безпеку Польщі та Литви. Ми приречені бути союзниками, які мають знищити російську імперію і ліквідувати спільну загрозу на довгострокову перспективу. Тому перспективи співпраці в межах Люблінського трикутника цілком реальні та нагальні.

І дуже добре, що наші уряди над цим працюють.

Валерій Ковтун, спеціально для “Новин”.

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.