Взагалі-то цей текст мав бути опублікованим після того, як Президент видасть на-гора обіцяний звіт. Але судячи з того, як палко перша заступниця голови ВР Ірина Геращенко кинулася таврувати тих, хто цього самого звіту вимагає, чекання може затягнутися. Тому почнемо без Президента, а він підтягнеться.
Тим більше що офіційну позицію він висловив під час засідання РНБО.
Отже, загалом Президент оцінив введення ВО позитивно. І з ним можна погодитися: введення ВО справді було вчасним, необхідним та ефективним кроком, питання лише в тому, наскільки.
Почнімо з того, що жоден негативний прогноз не здійснився – навіть про загострення 24-25 грудня, яким так лякали російські ЗМІ. Ба більше: населення областей, де він вводився, майже нічого не помітило. «Я вважаю, що у нас воєнний стан трішки половинчастий: з одного боку люди ходять на роботу, нічим не обмежені права і свободи, телевізор не показує “Лебедине озеро”, як при Радянському Союзі, вони “вещают, что хотят”, включаючи сєпар-ТВ – NewsOne, 112, Інтер, – говорив Іван Лапін, нинішній нардеп і колишній командир 2-ої штурмової роти “Захід” 24-го батальйону територіальної оборони “Айдар” ЗСУ. – На цей момент держава не готова до воєнного стану по всій території, ми не готові переналаштувати наші макаронні фабрики калібру 7.62 на випуск набоїв». На думку Івана Лапіна, воєнний стан проявив багато негативних явищ, однак ми змогли перевести системи управління на військові рейки. «Наприклад, стоять загартовані бізнесом вагони, а треба передислокувати збройні сили – значить, бізнес почекає, спочатку танки. Ніхто нікого не буде тягати по судах та “Укрзалізницю” за невиконання умов доставки вагонів. Усі мають зрозуміти це. Другий позитивний момент – навчання резервістів. Ми довго говорили про реформування армії за принципом швейцарської моделі, і зараз якраз маємо це. А наскільки швидко ми здатні розгорнути ці резервні територіальні батальйони першої черги, наскільки здатні місцеві адміністрації зробити для них умови проживання, харчування, забезпечення, полігони тощо – це все якраз те, що зараз відпрацьовується, і я вважаю, що ми за цей місяць маємо витиснути максимум для того, щоб в разі якихось інших загострень чи необхідності переведення на воєнний стан усієї держави чи, не дай Бог, стану війни, якщо це буде необхідно, щоб кожен розумів, що робити, куди бігти і до кого звертатися. Ні сьогоднішній Президент України, ні міністр внутрішніх справ, ні керівник Генерального штабу, ні прем’єр-міністр – ніхто з них/нас не мав досвіду введення воєнного стану у сорокамільйонній державі. Ми всі вчимося на своїх помилках. Це нормально».
Ми маємо інсайдерське джерело в ЗСУ, і воно цілком згодне з цією думкою. «Дуже позитивні наслідки, – говорить воно. – Особливо в частині швидкості прийняття рішень про застосування оборонних підприємств заходів всіма суб’єктами влади на території дії ВС. Значне полегшення в проведенні контррозвідувальних заходів. Значний правовий вплив на п’яту колону Москви. Психологічний вплив на населення, яке до цих пір не зрозуміло з ким ми воюємо. Шкода, що раніше ввести ВС не було можливості через зовнішню політичну кон’юнктуру».
Якщо ж говорити про те, що ми отримали від ВС на вихлопі, то наше джерело також сповнене оптимізму і висловлює сподівання, що це не останній наш ВС: «По-перше, піпл привчили до самого факту введення ВС. Провели збори територіальної оборони – а це підняття за тривогою десятки тисяч військовослужбовців. Провели збори резервістів, приписаних до діючих бригад. Проведено заняття, стрільби. Під дією ВС проведено перекидку та розміщення бойових підрозділів на небезпечних напрямках. Після припинення ВС ці підрозділи так і залишились на місцях. [ТУТ БУЛО РЕЧЕННЯ, ЯКЕ МИ ВИЛУЧИЛИ З ЦЕНЗУРНИХ МІРКУВАНЬ – ЗМІ ПОПРОСИЛИ НЕ ПИСАТИ ПРО ОДИН ВАЖЛИВИЙ НАСЛІДОК ВС.] Усі ці заходи можливі, коли діє ВС. Проходять вони дуже швидко, бо жодний чинуша не може включити тумблер бюрократа, оскільки керують всіма процесами військові. А у них принцип один: копати швидко, якісно від мене і до ранку. Тепер коли буде потреба, то ВС буде введено швидко, і вся махіна вже знатиме, що робити. Ще б на Західній Україні так зробити, бо народ трошки розслабився».
Звісно, на практиці не все було так гладко і прекрасно, як у загальних звітах. Резервісти на правах анонімності розповідали і про іржаву зброю, яку страшно було чистити – а раптом розвалиться, і про те, як усі бухали, включно з командуванням, та й узагалі посилали це командування за всіма можливими адресами. Але є одне «але». «Настрій і ставлення під час зборів порівняно з настроєм у бойовій обстановці – різні речі, – наголошує наше джерело. – Не виключено, що були підрозділи, які бухали. Основне, що вони були зібрані, одягнені, нагодовані й озброєні, а цьому передувало багато логістичних заходів. У 2014 році теж усі бухали, поки не відбулась Волноваха. Тоді клепка повернулась на місце».
Підводячи риску під усім сказаним: ВС пройшов кривувато, але загалом був потрібним досвідом, на який ми тепер у разі потреби зможемо спертися. Хотілось би уникнути повторення і розширення, але будьмо реалістами: поки що краще виходити з того, що може бути не лише воєнний стан, а й стан війни. Проте доки цього не сталося, готуватимемося до цього мовчки.
