Субота, Липень 20, 2019
Для себеІсторії

Як Гоголь з Міцкевичем висміювали росіян

1 квітня 1809 року народився один з найвідоміших українських та російських письменників Микола Гоголь.

Амбітний юнак із Полтавщини, син не дуже заможного дідича й автора українських комедій Василя Гоголя – Яновського палко мріяв про неймовірні звершення й світову славу, пише ВВС Україна

Проте на світ він з’явився у не надто відповідному для реалізації таких замірів часі й просторі.

Рік його народження ознаменувався якраз сумним столітнім ювілеєм, пов’язаним із катастрофічною поразкою Гетьманщини, держави, втраченої у Полтавській битві. І потому земляки Миколи Гоголя мусили долучатися до розбудови чужої імперії.

Українське дитинство Гоголя

Дитинство майбутнього російського класика проходило переважно в українському середовищі. Василь Гоголь був директором театру в сусідніх Кибинцях, у маєтку нащадка козацької старшини й високого царського сановника Трощинського.

Ставили і російських авторів, й українські п’єси, зокрема і водевілі Гоголя-батька. Тут збиралося блискуче товариство, і нібито якраз у Кибинцях на літературне обдарування підлітка Миколи звернув увагу сусід, видатний російський поет і оборонець української політичної автономії Василь Капніст.

Син високо цінував твори свого батька, але для себе зробив вибір на користь імперської кар’єри і чужої мови. Вибір швидше для тої пори типовий.

Шлях до Петербурга

Українські інтелектуали впродовж усього ХVІІІ століття невтомно вестернізували Москву й Петербург, рубали оті достославні вікна в Європу, яких захотів російський цар-реформатор.

Гоголь
Микола Гоголь – гімназист

В Україні натомість їх рубати не треба було, бо сполученість із західною культурою до того завжди лишалася органічною. Наші земляки отримували в імперських центрах високі посади, великою мірою визначали і тогочасні політичні, й особливо інтелектуальні прямування.

У північну столицю їхали і з міркувань кар’єрних, і, не в останню чергу, ідейних. Вірилося, що два народи творять спільну культуру, а оскільки цілковита інтелектуальна перевага була за українцями, то вони ніби й мали шанс утвердити на всьому імперському просторі власні цінності й ідеали.

Миколі Гоголю Петербург видався похмурим, холодним і трохи якимось ірреальним.

Хоча чужість російської столиці почасти нівелювалася гостинністю української спільноти. Як писав цей шукач щастя й слави матері у провінцію невдовзі по приїзді, самих лише “однокоритників” із Ніжинського ліцею зустрів він у Петербурзі близько 25 осіб.

Українська тематика і російська проза

Дружня підтримка сприяла і корисним знайомствам, і кар’єрному зростанню. Та ще й літературна кон’юнктура сприяла: у російському романтизмі якраз неймовірно модною стала українська тематика

Гоголь і звернувся до дорогих спогадів про полишену батьківщину. Успіх “Вечорів на хуторі біля Диканьки” перевершив усі сподівання.

Геніальний південець розгорнув на понурому Невському проспекті барвистий і веселий Сорочинський ярмарок. А невдовзі, після “Ревізора” й “Мертвих душ”, його вже назвали зачинателем російської прози.

Виходило, що основоположником її став іноземець, людина, котра відбивала український, а не російський досвід, реалії й цінності. Елементи російської й української мови він безбоязно поєднував, пориваючи тим самим з уже виробленою, найперш пушкінською, традицією.

ГОГОЛЬFEST
ГОГОЛЬFEST 2016 у Києві

Російські читачі не раз нарікали, що цей “малорос” протиставив у своїх творах прекрасну Україну й потворну Росію, висміяв імперію, не шкодуючи найзловісніших сатиричних тонів.

Омріяна слава не зробила Миколу Гоголя щасливим, ба більше, спричинила болісне роздвоєння й невиліковну травму. Почалася ота ціложиттєва боротьба двох душ, про яку письменник сповідався найбільш довіреним своїм адресатам.

Нарікав, що сам не знає, яка в нього душа, українська чи російська, і хотів їх поєднати у якусь гармонійну цілість.

Зміна мови для поета чи прозаїка завжди неймовірно складна. Але випадок Миколи Гоголя особливий тим, що він змінив рідну українську не просто на іншу – він служив своїм пером тій нації, тій державі, яка поневолила й марґіналізувала його власну батьківщину.

І приділом великого полтавця стала ним самим діагностована хвороба, протистояння “двох душ”, чи, по-сучасному кажучи, двох національних ідентичностей, яке врешті-решт і визначило трагічні обставини цілого його життя.

Гоголь і Міцкевич

Пробував шукати порятунку з петербурзької безвиході. Вибудовував розмаїті плани покинути “цю Кацапію” та повернутися в Україну, домагався професорської кафедри в Київському університеті.

Інтерес до козацького минулого посилювався ще й суто біографічними сентиментами. За деякими, не аж так підтвердженими документально, переказами, рід походить від козацького полковника Остапа Гоголя. Певнішою підставою для гордості була родина бабусі, доньки бунчукового товариша (звання високе й шановане) Семена Лизогуба.

У знаменитій повісті “Тарас Бульба” можна відшукати й відгомони родинної історії Гоголів-Яновських.

Утім, з поверненням до Києва не склалося, однак з осоружної російської столиці він таки втік. І багато років прожив в Італії, в статусі емігранта, котрий зовсім не тужив за обридлою північною вітчизною.

У Парижі охоче приятелював з поляками-політемігрантами, любив разом з Адамом Міцкевичем вибудовувати теорії про цивілізаційну відсталість росіян у порівнянні з їхніми сусідами-європейцями, палко пропагував теорію “фінськості” московитів, а відтак цілковитої відторгненості їх від європейськиї спільноти.

Міцкевич став лідером для великого кола поляків, що змушені були покинути батьківщину після поразки повстання 1830 року.

Міцкевич
Пам’ятник Адаму Міцкевичу у Львові

Усупереч твердженням багатьох російських дослідників, що Гоголь, мовляв, на Заході лише тужив за Росією і не цікавився жодними французькими чи італійськими духовними й інтелектуальними віяннями, документи, листування свідчать про інше.

А з польським письменником українського походження Богданом Залеським Гоголя єднала особлива приязнь. Зберігся писаний по-українськи лист (котрий, до речі, засвідчує дуже добре володіння Гоголем українською мовою), у якому Залеського Гоголь називає “дуже, дуже близьким земляком”.

Італія особливо нагадувала письменникові рідну Україну. В кожнім разі якраз у польському емігрантському середовищі Гоголь перейнявся певними антиімперськими ідеями, духом слов’янського антиросійського месіанізму.

Але з поверненням до Петербурга знову перейнявся своєю місією творення єдиної народності й культури. І наштовхувався то на звинувачення у недостатній любові до “святої Русі”, то в зраді свого рідного краю. Двом душам ніяк не вдавалося мирно співіснувати.

Шевченко і Гоголь

А тим часом Гоголів земляк і лише кількома роками молодший ровесник самою своєю появою в літературі зруйнував будь-які ілюзії щодо українсько-російської спільності й дружби.

Тарас Шевченко навіть написав присвятний вірш, у якому назвав Гоголя “батьком”, проте не пішов його шляхом.

Шевченко
Тарас Шевченко навіть написав присвятний вірш, у якому назвав Гоголя “батьком”

Те, що для старшого письменника зосталося дорогою, але незворотною минувшиною, для молодшого виявилося актуальною живою сучасністю.

Гоголь вважав, що в Шевченковій поезії забагато “дьогтю”, а вибір української мови прирікає його на провінційність і забуття. Все ще продовжував вірити, ніби славою обдаровує лише Петербург, хоч як йому там погано велося.

Позви за Гоголя/Ґоґоля тривали більш як століття. Йому дорікали як зрадникові й підносили як літописця українського життя.

Врешті, сьогодні полтавські Кибинці можуть пишатися (незгірш багатьох великих міст!) тим, що з ними пов’язані долі принаймні двох українських класиків – Миколи Гоголя й Михайля Семенка. А гоголівські фантасмагорії подосі лякають довірливих читачів.

Хоч ми вже ніби й не віримо, що місяць можуть украсти, та під Різдво таки чекаємо дивовижних пригод.

Залишити відповідь

20 − fourteen =