Аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року стала однією з найбільших техногенних катастроф в історії. Однак у перші години після вибуху радянська влада не поспішала повідомляти населенню про реальні масштаби трагедії.
Аварія на четвертому енергоблоці сталася о 01:23:40 під час випробування однієї із систем безпеки. Вибухи зруйнували активну зону та будівлю реактора, після чого на енергоблоці почалася пожежа, пише 24 канал.
Керівництво спочатку не усвідомлювало масштабу аварії
Перші вимірювання радіації на станції були ускладнені можливостями наявних приладів. Частина дозиметрів мала обмежений діапазон вимірювання, тому після перевищення максимальної позначки вони фактично не давали змоги оцінити реальний рівень забруднення.
Водночас працівники станції бачили наслідки руйнування реактора. Проте повний масштаб аварії став очевидним не одразу. За даними ЧАЕС, до 15:00 26 квітня було достовірно встановлено, що реактор зруйнований і з його уламків у навколишнє середовище надходять значні обсяги радіоактивних речовин.
Радянська система управління виявилася неготовою до відкритого інформування населення про катастрофу. У Прип’яті, розташованій лише за кілька кілометрів від станції, 26 квітня людей офіційно не попереджали про небезпеку та не надавали інструкцій щодо поведінки в умовах радіаційного забруднення. Це підтверджують матеріали міжнародного Чорнобильського проєкту МАГАТЕ.
Евакуацію Прип’яті почали лише наступного дня
До вечора 26 квітня рівень радіації в окремих районах Прип’яті зріс до сотень мілірентгенів на годину. Урядова комісія почала готувати евакуацію міста, однак остаточне рішення ухвалили лише наступного дня.
Евакуація Прип’яті розпочалася о 14:00 27 квітня — приблизно через 36 годин після аварії — і тривала близько трьох годин. За цей час із міста вивезли близько 45 тисяч людей.
До Прип’яті заздалегідь направили близько 1200 автобусів та три спеціальні залізничні потяги. Після евакуації міста почалося відселення населення з прилеглих територій. 2 травня радянська влада ухвалила рішення про евакуацію людей із 30-кілометрової зони ЧАЕС.
Про масштаб катастрофи світ дізнався із закордонних вимірювань
Після аварії радянське керівництво намагалося контролювати поширення інформації про трагедію. Проте масштаби радіоактивного забруднення невдовзі стали очевидними за межами СРСР.
28 квітня підвищений рівень радіації зафіксували на шведській АЕС «Форсмарк», після чого інформація про аварію на ЧАЕС почала поширюватися міжнародними каналами.
Паралельно на самій станції тривали роботи з локалізації наслідків аварії. З 27 квітня по 10 травня на зруйнований реактор із вертольотів скинули близько 5 тисяч тонн різних матеріалів, зокрема бор, доломіт, глину, пісок і свинець.
Чорнобильська катастрофа продемонструвала не лише небезпеку ядерної енергетики в умовах системних помилок, а й руйнівні наслідки закритості радянської державної системи, яка в перші години та добу після аварії не забезпечила населення повною інформацією про загрозу.
Саме ці перші 36 годин стали одним із найважливіших уроків Чорнобиля: під час масштабної техногенної катастрофи своєчасне інформування людей є не менш важливим, ніж безпосередня боротьба з її наслідками.
