П’ятниця, 29 Березня, 2024
АналітикаВ КиєвіМистецтво

Молодий: театр, що творить для глядачів казку

Одна будівля, проте дві зовсім різні творчі історії. Курбасівський Молодий театр та нинішній Молодий Академічний ріднить не тільки домівка на Прорізній, 17, а й єдиний постулат «гетьмана української Мельпомени» Леся Курбаса: «Глядачів тягне у театр спрага самозабуття. Їхнє життя стало занадто нудним і без казки їм не обійтися». Обидва театри творили і творять для нас казку. 

Від Молодого до… Молодого

Історія Молодого, створеного Курбасом, оповита легендами. Нехай і проіснував він близько трьох років, проте зчинив в Україні справжню театральну революцію. Митці на власний кошт та завдяки компаньйону орендували будівлю на Прорізній, а поки її облаштовували, жили комуною в Одесі та репетирували просто на березі моря.

Молодий сучасний, який тоді ще називався Молодіжний, з’явився на Прорізній, але в іншій будівлі в 1979-ому. Лише в 1986-ому актори й режисери віднайшли дім у тому самому помешканні, де творив театральну історію Курбас. Нарешті у 1995-ому він став називатися Молодим театром.

З часів, коли актори вперше увійшли до нового приміщення, як звикали до нього, як поріднилися з ним, пройшли десятки років. Змінювалися художні керівники, залишаючи по собі нові вистави та нові здобутки, народжувалися театральні зірки, що росли разом із театром, та, звичайно ж, ставилися легендарні спектаклі, що ставали візитівками Молодого.

Наприклад, виставу «Сватання на Гончарівці», за яку варто дякувати одному з очільників театру Віктору Шулакову, грали вже більше 600 разів. І гратимуть ще. Бо вона продовжує хвилювати і сьогодні, бо сучасний глядач бачить у ній себе, бо у неї так приємно поринути, сховавшись від буденності.

Сьогодення Молодого — це ще більше вистав та ще більше режисерів, яким є про що сказати. Одна зі свіжих прем’єр — «Острів любові», містична історія за мотивами новел Марка Вовчка та Олександра Олеся. Це дітище молодої режисерки Олександри Меркулової, хореографки Ліди Соклакової, що наповнила спектакль магічною пластикою, та юних акторів. Про що ж ця вистава?

Олександра Меркулова, режисерка вистави: «Уявіть, що душа — це острів, населений різноманітними створіннями завдяки нашим вчинкам. Хороший вчинок — добра істота, поганий — кровожерливе чудовисько. Я хочу, щоб кожен із глядачів замислився, які створіння, відьми чи перевертні живуть у його душі».

Коли дім — театр

Кожен актор, режисер і працівник Молодого називає театр домівкою. Все просто — вони тут живуть. Живуть і працюють, прикладаючи усі фізичні та моральні сили. Варто лише спитати, що значить для них Молодий.

Олексій Вертинський, актор Молодого театру: «Саме так сталося, що український Молодий у скрутну хвилину мого життя простягнув мені руку, підібрав, обігрів і дав можливість реалізуватися. За це я йому дуже вдячний».

Андрій Білоус, художній керівник Молодого театру: «Театр в буквальному сенсі для мене дім, хоч це й звучить банально. Бо я по 12-13 годин проводжу тут і лише ночувати їжджу додому. Тут моя робота, моє хобі, те, що мені особисто цікаве і чим я не можу не займатись».

Олександра Меркулова, режисерка Молодого театру: «Коли навчалася, я дуже хотіла потрапити до Молодого, але не вірила, що це можливо. Одного разу Андрій Федорович Білоус покликав мене попрацювати помічником режисера. І якось так вийшло, що я й помреж, і вже другу виставу самотужки ставлю.

Для мене Молодий театр — це дім, у який я кожен день приходжу. Тут я більше часу, ніж вдома. Ми — така велика родина, в якій бувають і сварки, і любов».

Театр власними руками

Кожен з очільників театру в різні роки по цеглинках створював Молодий таким, яким він є зараз. Віктор Шулаков відомий постановками легендарних вистав, що йдуть до сьогодні, Лесь Танюк переселив театр до Прорізної, 17 та нарік Молодим, Станіслав Мойсеєв був реформатором і залучав Молодий до міжнародних та українських фестивалів.

Уже шість років художній керівник храму Мельпомени — Андрій Федорович Білоус. За цей час у Молодому з’явилися буфет, спортзал, бутафорський і столярний цехи, зручні двоповерхові гримерки, репетиційна зала і мікросцена для акторських дебютів.

Андрій Білоус

Київський академічний Молодий театр

Актор, режисер, художній керівник — Андрій Білоус перш за все педагог, що наставляє та плекає акторів Молодого. Недарма вони називають його не тільки учителем, а й батьком. Як кажуть самі його студенти, Андрій Федорович без перебільшень створив театр власними руками. І це справді так. За його очільництва акторський склад оновився талановитою молоддю, про Молодий дізналася Європа, а кількість прем’єр побила всі рекорди.

Молодий здобутками

Один з головних здобутків Молодого останніх років — участь у Європейській театральній конвенції. Угоду на асоційоване членство театр підписав 2014-ого і продовжує співпрацювати з Європою до сьогодні. За цей час близько десяти працівників театру — від освітлювальників до менеджерів — вигравали гранти та їздили навчатися і спілкуватися з колегами за кордон.

Наталія Сиваненко, помічник художнього керівника: «Чому увагу європейців привернув саме Молодий? Бо він був завжди готовий до експериментів та співпраці».

Наталія Сиваненко

Фото: Олена Колеснікова, Kyivmaps

Цьогоріч Європейська конвенція виграла грант на проекти з Україною. І вже зовсім скоро європейці везуть до Києва кілька різножанрових вистав. 7 й 8 листопада у Молодому покажуть першу. Це спектакль «Мій дивний друг Вальтер/Mein ziemlich seltsamer Freund Walter» німецького театру для молоді. Другою стане претензійна документальна вистава «Камені спотикання/Stolpersteine», де актори безпосередньо співпрацюватимуть з публікою, навіть саджатимуть глядачів поруч із собою за стіл.

Епілог

Фото: Олена Колеснікова, Kyivmaps

Лише ступивши за поріг Молодого й ще не побувавши на жодній виставі, відчуваєш його магію. Коли блукаєш сходами й бачиш на фото очі акторів першого Молодого та читаєш їхній постулат. Коли заглядаєш до костюмерної, де розбігаються від тисяч убрань очі. Коли розглядаєш, як цеглина за цеглиною монтажники творять на сцені новий світ. Коли опиняєшся на репетиції і вдивляєшся в очі юних акторів-студентів, що горять своєю справою…

Чи це не казка?

Залишити відповідь