Сьогодні, 9 липня, Президент України Володимир Зеленський та президент Польщі Анджей Дуда зустрілися на Волині, де вшанували пам’ять невинних жертв Волині, передає ЗІФ.
«Разом вшановуємо всіх невинних жертв Волині. Памʼять нас єднає. Разом ми сильніші», – написав у телеграмі Володимир Зеленський.
Волинська трагедія (у польській історіографії пол. Rzeź wołyńska, «Волинська різанина») – обопільні етнічні чистки конфліктуючого польського та українського населення, здійснені Українською Повстанською Армією, що підпорядковувалися ОУН (б), та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту (107, 202), радянських партизанів та українського і польського цивільного населення у 1943 році під час Другої світової війни на Волині. Частина польсько-українського протистояння у Другій світовій війні, або, за Володимиром В’ятровичем, «Другої польсько-української війни». У ширшому сенсі, складова багатовікового українсько-польського протистояння на західноукраїнських землях – Волині, Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині.
Метою дій українських націоналістів на Волині було, насамперед, бажання перешкодити майбутнім претензіям польського уряду на ці землі (так, як це сталося після завершення Першої світової війни). Керівництво УПА розглядало польське населення як потенційну опору для Німеччини та СРСР. На початок літа 1943 року сили УПА на Волині становили, за різними даними, від 3 до 5 тисяч бійців, а наприкінці року досягли 8—12 тисяч. За даними документального обліку командира УПА «Клима Савура» (Дмитра Клячківського), на січень—лютий 1944 року УПА налічувала 6 920 осіб. Натомість польські партизанські відділи в регіоні нараховували лише 1300 вояків, ще близько 3 600 озброєних осіб діяли в базах самооборони. Польська шуц-поліція на службі у нацистів, що брала участь у «пацифікаціях» українських сіл, становила приблизно 2000 осіб, 202-ий батальйон шуцманшафту польської «гранатової» поліції, який прибув із Генерального губернаторства, налічував – 360 осіб.
У традиційній польській історіографії тенденційно сприймається як етнічна чистка виключно польського населення; в українській – як «дія у відповідь» на звірства поляків щодо українських цивільних. Ця тема значно більше досліджена з боку польських істориків, які займаються цією проблемою від часу закінчення Другої світової війни. Для праць польських істориків характерна тенденція перебільшувати польські жертви шляхом зарахування до числа жертв поляків, які сховалися та втекли від різанини, та применшення кількості українських жертв, зараховувати загиблих українців від рук поляків, як поляків, що загинули від рук українців та включати до числа польських жертв інших людей частково навіть не польської національності, які загинули за геть інших обставин і які не мали стосунку до Волинської трагедії. Українські історики переважно почали досліджувати цю тему після проголошення Україною незалежності, а активізація досліджень відбулася після Революції гідності, оскільки в 2015 році були розсекречені архіви колишніх репресивних органів СРСР до 1991 року, які зберігалися у фондах на території України.
